Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Історія одного кохання…

Юлія ТАРАНЕНКО

Кохання чекає на нас тоді, коли ми навіть не думаємо про нього. Героїня цього матеріалу зустріла свого майбутнього чоловіка у церкві. Вірніше, він її там зустрів. І не одну, а з дітьми. Не своїми...

Тетяна за людськими мірками вважалася «старою дівою». і справді, їй вже сягнуло за тридцять, а заміж вона, що називається, «не сходила». Якось так воно склалося. і хоч зміюка жалощів до самої себе інколи вповзала в її серце, жінка намагалася скоріше позбавлятись цього непевного почуття. адже життя Тетяни було наповнене роботою та емоціями. Багаторічна праця в Печеніжинській допоміжній школі-інтернаті для розумово обмежених дітей стала для вчительки, завуча цього закладу, сенсом існування.


Історія одного кохання

Юлія ТАРАНЕНКО

Кохання чекає на нас тоді, коли ми навіть не думаємо про нього. Героїня цього матеріалу зустріла свого майбутнього чоловіка у церкві. Вірніше, він її там зустрів. І не одну, а з дітьми. Не своїми...

Тетяна за людськими мірками вважалася «старою дівою». і справді, їй вже сягнуло за тридцять, а заміж вона, що називається, «не сходила». Якось так воно склалося. і хоч зміюка жалощів до самої себе інколи вповзала в її серце, жінка намагалася скоріше позбавлятись цього непевного почуття. адже життя Тетяни було наповнене роботою та емоціями. Багаторічна праця в Печеніжинській допоміжній школі-інтернаті для розумово обмежених дітей стала для вчительки, завуча цього закладу, сенсом існування.

Сповнена справжньої щирої любові до своїх вихованців, вона брала їх на вихідні додому, частувала домашніми стравами, вирішувала їх проблеми, переживала через їхні прикрощі, розділяла радощі. В цьому не було нічого випадкового чи незвичного — в цій незвичайній школі весь педагогічний колектив живе і працює за такими принципами. але за такого підходу до роботи, в яку вкладаєш стільки серця, кожного дня віддаєш частку своєї душі,— на щось інше просто не залишається ані сил, ані бажання. школа забирала весь Тетянин вільний час, була для неї і домом, і розрадою, і сім’єю. тим більше що жила Тетяна не в Печеніжині, а в сусідньому селищі, а на роботу їздила на авто, що подарував брат-заробітчанин.

У вихідні дні та на свята вона водила дітей — вихованців інтернату — до церкви. Про що молилася, чого просила у Бога та святих, пильно вдивляючись в суворі обличчя на іконах? Про це знають тільки вона сама і Бог. але ведучи свою неспішну розмову з небесними силами та пильнуючи за своїми маленькими прихожанами, вона й гадки не мала, що один з присутніх на службі чоловіків дивиться в цей час не на вівтар і не на світлий лик Богородиці, а на неї — звичайну жінку, вчительку, оточену дітьми, котрих називають в народі просто — «з допоміжної».

Так продовжувалося майже рік. Чоловічі очі захоплено спостерігали за Тетяною, але власник їх так і не наважився підійти до жінки в церкві. і хто знає, чи наважився б він зробити це коли-небудь у житті, якби не Його Величність Випадок. Хоча, якщо добре порозмірковувати, випадків в житті не буває — все відбувається за написаним сценарієм і, якщо людині судилося знайти свою другу половину, вона обов’язково її знайде. Саме там і саме тоді, коли навіть остання надія залишить її назавжди.

Є така приказка: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Як не крути, а до Тетяниної історії ця приказка підходить щонайбільше. одного разу кілька вихованців інтернату захворіли, і так серйозно, що їх довелося покласти до районної лікарні. Звичайно, Тетяна поїхала до селища, де містилася лікарня, провідувати дітлахів. Вибирала на ринку щось смачненьке для них, і раптом до неї заговорив один з покупців. Слово за слово, Тетяна розповіла про хворих дітей, співрозмовник, не говорячи зайвого, за власний кошт накупив фруктів та солодощів і визвався провести жінку. Зворушена цим, Тетяна не відмовилась від запрошення на чашку кави після відвідування лікарні, і за розмовою нарешті дізналася про те, що вже рік, як чоловічі очі кожного вихідного дня шукають її постать серед юрби прихожан...

Але діти, що живуть в інтернаті, не залишаться без Тетяниної щоденної турботи і піклування. три умови поставила Тетяна своєму нареченому перед весіллям, і він погодився на них без жодних нарікань. Першою серед цих умов була категорична заява майбутньої дружини про те, що робота в школі завжди буде для неї найголовнішим у житті. Побралися вони через два місяці після знайомства. коли з першого погляду зрозуміло, що це насправді твоя доля, навіщо довго її випробувати? родина Мотруків чекає тепер на власну дитину.

Відгуки читачів