Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

За покликом історії. Галицькі традиції виховання

Анна Зеленська

Гімназія, яка була створена у цілком іншій країні — Австро-Угорській імперії — як школа для національної меншини, кілька разів змінювала назви і втрачала усе включно із будівлею — нині щасливо відзначає 115річчя відкриття при тоді ще польській гімназії першого класу з українською мовою викладання. Відзначає у незалежній Україні, де, треба сподіватися, українці ніколи не будуть меншиною.


За покликом історії. Галицькі традиції виховання

Анна Зеленська

Гімназія, яка була створена у цілком іншій країні — Австро-Угорській імперії — як школа для національної меншини, кілька разів змінювала назви і втрачала усе включно із будівлею — нині щасливо відзначає 115річчя відкриття при тоді ще польській гімназії першого класу з українською мовою викладання. Відзначає у незалежній Україні, де, треба сподіватися, українці ніколи не будуть меншиною.

Зайшовши одного разу до закладу, що має історію у понад сто років, я не могла втриматися від спроби пережити ті сто років у собі. і напевно ж, відвідуючи такий заклад щоденно, неможливо не відчувати виховної сили давнини і традицій. дух змушує підтримувати у собі особливий, може, дещо піднесений стан, «тримати марку».

Недарма ж у героїні цього нарису — коломийської гімназії ім. М. Грушевського у чудовому прикарпатському містечку, вимощеному давньою бруківкою,— є Всесвітня асоціація випускників, яка об’єднує усіх колишніх вихованців. асоціація була створена у рік відновлення діяльності самої гімназії як давнього навчального закладу з усіма притаманними такій поважній установі традиціями і правилами (набір за вступними іспитами, профільне гуманітарне навчання, семестровий поділ тощо). Сьогодні, щоправда, такими фактами мені вас не вразити, коли б не було одного аргументу: усі ці правила стали чинними тепер уже далекого 1990 року.

Сонячна Коломия

Як розповів мені нинішній директор гімназії Йосип Миколайович Матківський, відновлення гімназії сталося у вересні 1990 року на хвилі радості коломиян з приводу проголошення суверенітету України. Щоправда, історичне приміщення повернути собі гімназія не могла — там уже багато років діяла середня школа № 1 ім. В. Стефаника.

«Це теж є історичне приміщення,— розповідає пан Йосип про нинішню будівлю гімназії. — Це був навчальний заклад польського ордену сестер-уршулянок, сестер святої Уршулі, чисто польський навчальній заклад. Він був побудований у 1898 році, навпроти є костел, який був побудований на рік раніше. тут вчилися дівчатка, тут були гімназійні класи, були ліцейні класи зі своїми програмами. Наша гімназія перейшла сюди у 1991 році, коли виникла проблема, що історичне приміщення, яке в нас було, школа не зможе повернути гімназії, тому що хоч школа і спеціалізована (з поглибленим вивченням англійської мови), але за нею закріплений мікрорайон, у школі займалося 1700 дітей. один рік ми займали один поверх, але знаєте як — два зайди в одній хаті. і тоді міська влада пішла на зустріч і було прийнято таке рішення: реорганізувати школу-інтернат, яка знаходилася в нинішньому нашому приміщенні, в гімназію-інтернат. Через три чи чотири роки ми відмовилися від такого статусу, стали просто гімназією».

Йосип Матківський

На 1990 рік це була перша в Україні гімназія. і треба сказати, цьому педколективу не бракувало організаційного новаторства і в минулому. кількома роками раніше ці ж вчителі, працюючи тоді ще у ЗОШ № 1, першими в Україні запровадили п’ятиденне навчання. «У нас була директорка така прогресивна,— оповідає пан Йосип. — Вона почула десь, що в Ленінграді запровадили в той час п’ятиденну освіту, тут же відрядила чотирьох чоловік з Коломиї, у тому числі трьох представників старшої школи. Ми поїхали, подивилися навчальні плани і зробили першу в Україні п’ятиденку. Навіть у києві п’ятиденки не було, бо ми б їхали тоді до Києва за досвідом».

Музей Гуцульщини в Коломиї

Сторінками історії

історія гімназії багата на визначні дати. Заснування її припадає на далекий 1861 рік, коли на околиці австрійської імперії було створено один з перших навчальних закладів у Галичині — коломийську гімназію. Мовою навчання тоді була німецька, з 1867 року — польська. Через 8 років після відкриття першого класу з українською мовою навчання (а 8 років якраз і складали повний освітній курс у гімназії на той час) — 1900 року — Віденське міністерство освіти розпорядилося відкрити самостійну українську гімназію. Мала вона тоді красномовну назву «королівсько цісарська гімназія з руською мовою навчання у Коломиї». руський, русин — це тодішні назви українського, українця. Гімназія розмістилася у тому самому приміщенні, де знаходилася й польська гімназія. З недолугої владної примхи робота обох гімназій була побудована таким чином, щоб унеможливлювати контакти між українськими і польськими гімназистами, наприклад перерви у розкладі у кожної гімназії були свої. Що поробиш, для імперії обидва народи були меншинами, а згідно з правилами будь-якої імперії — «розділяй і владарюй».

Гімназія продовжила свою роботу і за часів незалежної Польщі, у складі якої перебували покутські землі аж до 1939 року, доки на державу не зчинила напад Німеччина, розпочавши у день знань іі Світову війну.

За часів німецької окупації 1941– 44 рр. гімназія поновила роботу. але втручаннями радянської влади, чиї війська визволяли коломийський край у 1944 році, гімназію як тип навчального закладу було ліквідовано. історичну будівлю, в якій розміщувався заклад з часів заснування, було підпалено німцями, які відступали. На рештках гімназійної бази було створено середню школу № 1.

Йосип Матківський показує кабінет християнської етики

Що важить традиція?

Чим була гімназія на момент створення? Пан Йосип без зайвого пафосу, але з належною гордістю дає таку відповідь: «У цій гімназії вчилася українська інтелігенція, починаючи від Василя Стефаника, Марка Черемшини, бо це був перший середній навчальний заклад на Покутті і ширше — в Галичині. і ті люди, які на Покутті, в Галичині чогось хотіли досягнути, мусили пройти гімназію, і з усього регіону вони проходили через коломийську гімназію».

З гімназійної лави почали свою дорогу й інші майстри українського письменства: модерніст Мирослав Ірчан, Дмитро Павличко, Роман Іваничук і багато інших.

Імен видатних українців в анналах коломийської гімназії настільки багато, що вкажу лише на такий статистичний факт: колишніми гімназистами були 400 січових стрільців, понад 300 воїнів УПа та майже 200 священиків, серед яких є блаженні святі мученики УГкЦ іван Слезюк та Омелян Ковч. Їхні ікони розміщенні нині при вході до гімназії.

розглядаючи фото в гімназійному музеї, натикаюся на фотографію, підписану «Петро Франко». Пан Йосип коментує: «Це син івана Франка, він тут викладав руханку і географію. Руханка — це фізкультура. до речі, десь два місяці тому ціла родина Франкова приїжджала сюди в Коломию, онуки, правнуки, збиралися зайти в гімназію, але не склалося».

   Чи   можна в такому разі сказати, що гімназія зберегла традиції виховання інтелігенції і сьогодні?

— Напевно, що можна,— задумано каже пан Йосип.— тільки це вже інший, осучаснений рівень інтелігенції, змінений новими умовами і обставинами, часто стресовими. діти розуміють і усвідомлюють відбиток, що лежить на гімназії від стількох видатних постатей, які з неї вийшли. Переважна більшість дітей старається працювати для іміджу цього навчального закладу.

Болюча соціологія

Гімназія є сильним конкурентом на ринку освіти. і пан Йосип з розумінням, співчуттям, але водночас і жалем говорив про складну педагогічну тенденцію  «притримування» учнів в інших закладах: жоден учитель не хотів би розставитися зі своїми кращими учнями, які обирають для подальшої освіти гімназію. Єдиний відомий директору спосіб зарадити — старатися при будь-якій нагоді подякувати колегам, учителям початкових класів.

Відчутні у сьогоднішній школі як суспільному інституті і наслідки демографічної кризи 90-х. Гімназію, щоправда, вони уражають менше за інших, бо та має традиційний притік учнів, які стабільно формують три класи у паралелі.

і ось дещо, що, можливо, є таким неоднозначним лише для мене як для вихідця зі Слобожанщини, тобто Східної України, натомість у мешканця західної половини нашої цілком унітарної держави цей аспект не викликатиме враження суперечності. Гімназія є учасником проекту для шкіл, який має на меті полегшити Україні можливий вступ до Євросоюзу та Нато. У чистому своєму вигляді політичний контекст, як і релігійний, не може бути справою школи, що підкреслюється у нашій конституції. Не поспішаючи з далекосяжними висновками, я розсудила цей спершу суперечливий для мене факт так. Сьогодні це питання є дражливим для української нації, адже є виплодом «великої політики» і погляд на вступ до цих організацій у українців різних регіонів, м’яко кажучи, не одностайний. але є історично зумовлена суспільна позиція. школа як інституція хоч і секуляризована, але її не можна від’єднати від суспільства. і саме історична орієнтація цього суспільства пояснює і навіть вимагає появу кабінету християнської етики та музею Євросоюзу у гімназії.

У музеї випускників гімназії

Про ідею і втілення такого музею розповіла мені Любов Петрівна Цепла, заступник директора з наукової роботи:

«Я була в Польщі на семінарі «Україна — Нато», привезла дуже багато матеріалів, і в нас дуже багато матеріалів є. Поляки як говорять? Нам допомогли німці, щоби ми вступили до Євросоюзу, а ми хочемо допомогти вам».

Традиції нові та поновлені

У чому ж проявляється та традиція, чим підтримана безперервність зв’язку, на якому наголошували мої привітні співрозмовники? Цей зв’язок наявний навіть у викладацькому складі. Перший директор гімназії незалежних часів Григорій Васильович Гуменюк вчився в гімназії ще за польських часів. Він уже пішов на пенсію, але тут працює його племінниця — педагог пані Любов Цепла.

Любов Цепла

Проте варто назвати бодай кілька старих та нових особливостей гімназії. По-перше, з першого року тут відновлено традицію річних звітів, зважаючи, зокрема, на той факт, що подібні звіти були невід’ємною частиною гімназій минулого століття.

По-друге, викладання есперанто, що мало місце деякий час у класах із профілем «іноземна філологія». такий вибір пояснюється знову історією. адже за часів старої гімназії одним з її керівників був професор на прізвище Кузьма, один з найвідоміших есперантистів в Австро-Угорській імперії. Він зумів передати свої знання багатьом учням в такій мірі, що один з них, Юрій Феняк, уклав єдиний в світі українсько-есперанто та есперанто-український словник на двадцять тисяч слів. рукопис словника зберігається в архівах коломийської гімназії і чекає на свого видавця.

По-третє, починаючи з 1994 року, коли було зроблено перший випуск коломийських гімназистів, перша акція, яка традиційно відбувається під час вручення документів на випускному вечорі,— це урочисте приймання дітей в асоціацію випускників коломийської гімназії. крім того, пан Йосип зауважує, що кожні п’ять років проводяться з’їзди випускників старої гімназії, тоді ще німецької-польської, і випускників нової гімназії.

Однією з новітніх традицій стала традиція книгодрукування. У гімназії працює видавничий центр, який друкує на власному ризографі методичні розробки учителів, згадувані уже річні звіти, збірку літературної творчості гімназистів «Гімназійна ватра». «Це ініціатива директора,— розповідає Любов Петрівна Цепла, заступник директора з наукової роботи,— бо він у нас, так будемо говорити, головний друкар, і притому не тільки гімназійного, але дуже багато приходять людей з міста, поети в тому числі. У нас є в місті дві друкарні, то, як маленький наклад у кого, вони кажуть: «ідіть в гімназію, вам там зроблять». Вони не хочуть бавитися з цим, а ми це робимо».

Колектив гімназії

Видав гімназійний видавничий центр (щоправда, звернувшись до професійної поліграфії) і дуже цікаву, як на мене, книжечку спогадів вихованця гімназії 1935– 1942 років. У книзі Володимира Повха, яку мені гостинно подарували у гімназії, я знайшла підтримку моєму відчуттю, що цей заклад наділений своїм духом. і я не можу не поділитися деякими історичними штрихами до портрету старої гімназії із вами.

«При надвірній температурі –18°С можна було до школи не йти, але як вгадаєш температуру надворі? Як відомо, в ті часи на майданчику, що знаходився на вежі ратуші, постійно чергував працівник пожежної служби. <...> В обов’язок цього «стражака» входило також стежити за температурою повітря і щогодини вивішувати дошку з даними коло дверей, що виходили на балкон вежі. Піднімеш голову вверх — і прошу: знаєш, який мороз чи яка спека. але для цього треба опинитись біля ратуші. і тому хочу сказати, що, скільки себе пам’ятаю, майже всі приходили рано до гімназії і довідувались, чи будуть уроки, чи ідемо додому. <...> Не думайте, що ці дні з навчального процесу випадали. Їх фіксували і додавали наприкінці шкільного року, що тривав значно довше, ніж зараз. Субота у нас теж була днем науки і, як це не дивно, чи не найдовшим».

Хор коломийської гімназії

«На великій перерві можна було поласувати дуже смачною білою кавою, свіжозвареною. Від імені батьківського комітету приходили до гімназії дві мами гімназистів, що проживали в Коломиї і займалися цією справою. <...> Мелена ячмінна кава була відмінної якості, також від спонсора — фірми «Народна торгівля», певно, і цукор теж. одного разу якась пані принесла з собою багато меленої справжньої кави. Говорила моїй мамі: «Зваримо нашим хлопчикам добру каву, «віденську», наполовину з молоком». <...> Склянка кави (тоді ми говорили «філіжанка кави») коштувала разом з «кайзеркою» (булочкою) всього 15–17 грош.».

Гімназистки

Вчительські хобі

Наостанку розкажу про хобі керівників цієї гімназії — директора та заступника з науково-методичної роботи.

Любов Цепла — авторка кількох поетичних збірок, поетка, яка у манері, притаманній неокласикам української літератури, створює такі легкі і щемкі образи:

У міському парку задрімала тиша,

У куточку тихо, солодко так спить...

Навіть вітер гіллям дуба не колише,

Потічок з травою теж не гомонить.

А Йосип Матковський захоплюється... виборами. і коли у державі, а чи то в місті надходить гаряча виборча пора, директор гімназії бере офіційну відпустку і працює у виборчій комісії з усім натхненням, що притаманне йому в педагогічній сфері.

Після знайомства з коломийською гімназією ім. М. Грушевського стає зрозумілим, що є традицією української національної освіти. очевидно, що традиція продовжує жити, лише якщо сьогодення раз по раз до неї звертається. Зусиллями коломиян ця традиція триває.

Відгуки читачів