Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

З ніг на голову або Марш антиподів

Лідія КАЛІНІНА

Літні канікули тут починаються в грудні. І це зрозуміло: навчатися цієї пори року важко: спека перевищує 40 градусів, а смог від лісових пожеж не сприяє кращому засвоєнню матеріалу. До речі, це зовсім не країна Задзеркалля, це — Австралія.


З ніг на голову або Марш антиподів

Лідія КАЛІНІНА

Літні канікули тут починаються в грудні. І це зрозуміло: навчатися цієї пори року важко: спека перевищує 40 градусів, а смог від лісових пожеж не сприяє кращому засвоєнню матеріалу. До речі, це зовсім не країна Задзеркалля, це — Австралія.

Бути вчителем у країні кенгуру з кожним роком стає все більш престижно: за порогом ВНЗ, які не мають можливості дати педагогічну освіту всім бажаючим, залишається до 40 % тих, хто подав заяву. Кажуть, усе це тому, що молодь почала розуміти: професія вчителя — це можливість одержати максимально всебічний розвиток. Саме тому чи з іншої причини величезна кількість юних австралійців зажадали стати «метрами»? Спробуємо з’ясувати.

В Австралії дітей навчають за принципом лояльності: не перевантажувати та всіляко заохочувати. Тому, наприклад, початкова школа, в якій всі уроки веде один учитель, триває не три чи чотири, а вісім років. Це переважна частина загального терміну навчання — в школах Австралії діти навчаються 12 років. Ви скажете: як може один учитель вести всі предмети до сьомого класу? Але тут це взагалі популярно: наприклад, у педагогічних ВНЗ спеціальність можна отримати не менш ніж із двох предметів. Після еміграції до Австралії гірше за всіх буде вчителям фізики, хімії та біології: для успішної роботи їм потрібно освоїти ще як мінімум два предмети. Наприклад, у восьмому класі у школярів з’являється предмет «science» — «наука», який включає в себе хімію, біологію, геологію, фізику та астрономію. Його викладає один учитель. Непогано, правда ж? Ось так, одним пострілом, та відразу не двох, а п’ятьох зайців... До речі, історія та географія також об’єднані в один предмет. Зате окремо стоїть предмет «спорт». І це не просто фізкультура, це справжній спорт: на уроках викладають гімнастику, ігрові види спорту, плавання. Австралія взагалі дуже спортивна країна, в усіх містах — величезна кількість спортивних майданчиків, відкритих басейнів, тенісних кортів. До речі, найчастіше саме вчителі «зі спорту» стають директорами шкіл. Австралійські ЗМІ пояснюють це тим, що вести уроки спорту за умов постійної спеки дуже складно, тому вчителі фізкультури «зі шкіри вилазять», але врешті-решт добиваються права сидіти у м’якому кріслі поряд із кондиціонером. А оскільки кожен австралійський учитель зобов’язаний викладати дві дисципліни, то вчителі фізкультури найчастіше сполучають свою діяльність з викладанням... математики(!), яка, до речі, в старших класах не поділяється на алгебру й геометрію. Тож, як бачимо, все для народу, а точніше, для учнів. Демократизм школи не просто не вражає, а навіть насторожує! Наприклад, учнівська форма існує, але в багатьох державних школах носити її не обов’язково. І це не «мундир», а шорти та футболка влітку або теплий спортивний костюм(!) узимку. А в цьому можна і на траві, і на підлозі повалятися. Разом з учителькою, яка може цілий урок, наприклад читання, провести, залежно від погоди, на шкільному газоні або в класі, але зсунувши столи та стільці до стін і розсадивши дітей колом на підлозі. І сама вона — в шортах або джинсах — частина процесу, а не над процесом.

Право вибору діти мають майже з першого класу. В результаті в 9 класі обов’язкових предметів лише п’ять(!): англійська мова, математика, наука, спорт, історія і чотири предмети (з десяти) на вибір, по два предмети в кожному півріччі. В 10 класі — три обов’язкові предмети: англійська, математика і наука, і три — на вибір. В 11 і 12 класах узагалі немає обов’язкових предметів: кожен вирішує самостійно, які предмети йому вивчати, щоб вступити до того чи іншого університету. До речі, якщо дитина бажає опанувати якийсь вишуканий предмет, який у школі не викладається, вона може записатися до іншої школи для відвідування саме цієї дисципліни або (що є більш популярним) — вивчати його дистанційно.

Особливо розвинене дистанційне навчання на північних територіях країни, оскільки густота населення в цій малопридатній для життя пустелі незначна і школи розташовані далеко від багатьох поселень.

Лояльне ставлення до учнів і демократизація школи — постійний предмет обговорення в країні. З одного боку, надмірне заохочення викривляє дитячу самооцінку. Наприклад, за кожне хоч трохи помітне досягнення в молодшій школі учня нагороджують «орденом» або «медаллю». Добре прочитав кілька речень, вивчив новий вірш, намалював папугу, знаєш назви п’яти рослин на екскурсії в ботанічному саду — одержуй нагороду на груди — паперову квітку, зірочку або медаль з написом на зразок «Найкращий художник дня» або що завгодно, відповідно до смаку чи здібностей учителя. А якщо ти дуже старався, але сьогодні не вийшло,— теж паперова медаль «Найстаранніший учень дня». Звичайно ж, заохочення в школі необхідні, однак, на думку багатьох, дітей у школі хвалять занадто багато й ні за що. Результат: нетерпимість до критики, непомірні очікування й завищена самооцінка. Але тут є й позитивні моменти: австралійці вважаються дуже делікатними людьми. Прикладом може бути австралійське повідомлення про відмову в прийомі на роботу, викладене в такій формі: «Гречно дякуємо, що ви зацікавилися роботою в нашій компанії. Ви — чудовий спеціаліст. Але заяв було багато, і нам було вкрай важко обрати найбільш гідного. Цього разу ми вибрали іншого. Сподіваємося, що наступного разу Вам обов’язково пощастить». Кажуть, це в них норма... Буває ж таке...

Однак діти, як і всюди, не ангели, тому користуються шкільною лояльністю щосили. Дорослі були занепокоєні цим фактом, і в деяких штатах набув чинності новий закон — «Learning or earning» («Вчитися або працювати»): після досягнення 16річного віку, якщо дитина не хоче навчатися, вона може піти зі школи, але сидіти на шиї у батьків і байдикувати «дитинка» не має права. Пішов зі школи — іди працювати (або в тебе виникнуть проблеми із законом). Той, хто не хоче (або не може) навчатися в інституті (чи університеті), може опановувати ту чи іншу спеціальність безпосередньо на виробництві. ПТУ чи технікумів в Австралії немає.

Якщо скласти всі канікули, то вийде, що австралійські школярі, незважаючи на незначне навантаження, відпочивають 87 днів на рік, а це майже на 40 днів менше, ніж у нас. А от з учителями ситуація прямо протилежна: в Австралії вчителі відпочивають стільки ж, скільки й діти. Втім, що роблять наші вчителі на канікулах? Улітку перетворюються на підсобних робочих: миють і ремонтують класи, прибирають на пришкільній ділянці, ремонтують парти тощо. Навесні, взимку й восени заповнюють численні непотрібні папірці та складають звіти, засідають на різноманітних методичних об’єднаннях, замість того щоб набиратися сил до наступної чверті. Австралійські педагоги в цей час подорожують. Вони можуть собі це дозволити: наприклад, зарплатня вчителя, який пропрацював у школі близько року, становить 45 тисяч австралійських доларів на рік за середньої зарплатні по країні у 36–38 тисяч. В Австралії хитра система нарахування вчительської зарплатні: молодому вчителеві щорічно протягом десяти років додають по 2 тисячі доларів на рік. Отже, через десять років його зарплатня дорівнюватиме 63 тисячам. Але потім, скільки б років він не працював у школі, зарплатня не збільшується, щоправда, якщо він не стане завідувачем кафедри або директором.

Але при всьому цьому, як завжди, є безліч підводних каменів. Насамперед — це низький рівень освіти в державних школах. Звідси — прагнення кожного віддати дитину до приватної школи, через що — висока вартість цих приватних шкіл (для порівняння: річна плата за учня в престижній приватній школі дорівнює приблизно піврічній зарплатні вчителя-початківця, плюс досить дорога форма, яку батьки купляють за власний кошт і комплект якої коштує щонайменше пару тисяч доларів, плюс обов’язкова наявність портативного комп’ютера). Тому діти незаможних батьків мають дуже маленький шанс одержати гарну освіту (і згодом — гарну роботу), а от для дітей забезпечених батьків створено всі умови.

Причому дорога тут — з двобічним рухом: елітні приватні школи ведуть до уряду, а потім підгодовують ці школи (зазвичай на шкоду публічним школам і незважаючи на бурхливі громадські протести). В Австралії важливу роль відіграють зв’язки та протекція (насамперед для того, щоб одержати гарну роботу). Тому батьки й лізуть зі шкіри, щоб улаштувати своїх дітей в найпрестижніші школи. У такі школи дітей записують ледь не з дня народження!

Узагалі, проблеми в них там, у Задзеркаллі, хоча й не схожі на наші, але все-таки не менші. Школа-розвага, мабуть, все ж не виправдовує себе і поступається школі-навчанню, а вчителі-товариші — вчителю-вчителю. А якщо ви все ж позаздрили трохи своїм задзеркальним колегам, подумайте, чи готові ви не навчати, а лише «створювати умови для навчання»? Навряд чи: наші педагоги звикли бачити результати своєї праці, тому «ордени» й «медалі» учням просто так не дістаються. Чи добре це? Хтозна. Парникові рослини, звичайно, гарніші за польові, але гинуть за першої ж негоди... А ми все ще тримаємося! І це — ваша школа.

Відгуки читачів