Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Абетка стосунків

Ірина ДОРОГОВА

Перемога чи смерть — ось нероздільний результат, що характеризує справжній конфлікт. Тут не існує правил. Тільки ціль. І будь яка перепона на шляху змітається, будь )то людське достоїнство й самоповага чи людське життя. Тварини вбивають заради їжі чи самозахисту. А чи такі вже ми, люди? Може, звіриного в нас ще достатньо?


Абетка стосунків

Ірина ДОРОГОВА

Перемога чи смерть — ось нероздільний результат, що характеризує справжній конфлікт. Тут не існує правил. Тільки ціль. І будь яка перепона на шляху змітається, будь )то людське достоїнство й самоповага чи людське життя. Тварини вбивають заради їжі чи самозахисту. А чи такі вже ми, люди? Може, звіриного в нас ще достатньо?

Є дві мирні форми насильства — закон і пристойності.

Боротьба за виживання складається не тільки з потреби задоволення інстинктів продовження роду та харчування. Людині потрібно, щоб її поважали. А викладацький колектив страждає від цього особливо сильно.

Робота вчителя — справа клопітка й нервова. Ви весь час знаходитеся «на сцені». Нервова напруга сприяє розвитку особливої чутливості до емоційних зривів. Та, як самі розумієте, конфлікт — це завжди витрачання нервів дарма. Чи потрібні конфлікти і чому вони виникають? Як від них захиститися?

Незадоволення бажань, протиріччя між дійсністю та уявленням, відчуття справедливості, елементарна заздрість чи непорозуміння — ось основні причини виникнення конфліктів на роботі. А жіночий колектив особливо схильний до них. Мені здається, що Ви неодноразово бачили успішну жінку-викладача. Такі жінки гарні собою, їх люблять діти, поважають колеги, кар’єра не стоїть на місці, вони постійно ведуть активну наукову діяльність... І, звісно,— їм заздрять. Таку жінку — талановиту, цікаву, вдалу — може спасти від заздрощів колег тільки один момент: якщо вона одинока, якщо в неї не все гаразд з особистим життям. Тоді колектив, можливо, її пожаліє і не буде вставляти палки в колеса. А якщо вона іще й має гарну сім’ю, в такому випадку їй потрібно вести себе грамотно, щоб уникнути конфліктів.

Як створити таку атмосферу спілкування, щоб колеги не заздрили вашим успіхам, а раділи разом з вами?

Спілкування в критичних ситуаціях схоже на танок. Існує ціла низка правил — па керування такими подіями: гнучкість розуму, емоційне дистанціювання, вміння вчасно переключити увагу людей, що сперечаються, на нейтральні, але актуальні теми (відволікання уваги, дефіцит часу), переведення суперечки в іншу сферу (наприклад, зі сфери особистої в професійну)... Бо, як апетит приходить під час їжі, так і азарт приходить під час сварки-гри. З якої б причини не була сварка (чи конфлікт), вона завжди переповнена гострими емоційними переживаннями.

Шкільний колектив — як механізм. Якщо його грамотно збудовано — всі знаходяться на своєму місці. Кожен зайнятий власною справою і відчуває свою необхідність. У таких колективах конфлікти часто виникають через заздрість. А предметом для неї можуть стати успіхи колег: більша зарплатня, бездоганна репутація, наукові успіхи й активність.

Ми, спадкоємці радянського менталітету, страждаємо орієнтацією на рівність. Якщо колективу дістається перемога — це радість. Якщо колезі — в чомусь докора тобі, за пасивність.

Як краще справитися з такими думками? Порівнюйте свої успіхи не з успіхами інших людей, а зі своїми власними, але за попередній проміжок часу. Адже потенціал у всіх різний. А ще для того, щоб досягти чогось великого, треба багато працювати.

Немає жодного однакового колективу. Зовні вони всі мають схожу структуру. Та саму організацію будують стосунки в ній людей. І якщо порівняти організацію з айсбергом, то 9/10 становитимуть саме відношення співробітників, тобто те, що складає реальне життя колективу: групи й угрупування, що когось підтримують, а когось — навпаки, поведінка вчителів за різних обставин, традиції, симпатії й антипатії, цікавість або ініціативність, рівень професіоналізму та ін. З цього й складається поняття «організаційна культура». У ній завжди є неписані, але всіма визнані норми поведінки, поділювані (хоча й не завжди обговорювані) переконання. Тому всі «можна» та «не можна» вирішуються самим колективом. Та існують певні універсальні правила поведінки. Вони не перекреслюють норм організаційної культури, але можуть полегшити вам спілкування з колегами.

Тримайте дистанцію. Залиште між собою і колегами певну долю тайн. Не треба викладувати як на духу всі свої міркування з приводу... Залиште місце для думки іншого.

Для цього саме й можна використати звертання до колег та учнів на «Ви». Але для теплоти можна частіше вживати ім’я співрозмовника. Оскільки всі люди люблять свої імена, в спілкуванні дуже важливо звертатись до людини по імені й по батькові. З’являйтеся на роботі в строгому вбранні. Не критикуйте нікого на публіці. Робіть це тільки наодинці. Так ви збережете гідність людини і заробите дружню довіру оточуючих.

Намагайтеся не пропускати святкування колективом днів народження та свят. На таких заходах ви можете дізнатися, чим живуть ваші колеги, а також про ставлення до себе. Не йдіть одразу ж після закінчення уроків додому. Поспілкуйтеся з колегами. Може, комусь потрібна ваша допомога чи порада. Є певні правила ведення бесіди. Якщо їх дотримуватися — можна обминути багато підводних каменів у спілкуванні.

Вселяйте колезі почуття його гідності. Ненав’язливо дайте зрозуміти, що ви поважаєте його. Але робити це слід невимушено, щиро, щоб не було схоже на дешеві компліменти. Кожен із нас хоче бути гідно оціненим — це один із найважливіших законів людської поведінки.

Виявляйте щирий інтерес до співрозмовника. Під час розмови необхідно проявляти виняткову увагу до свого партнера. У цьому полягає один з найважливіших секретів успіху у взаємостосунках людей. Починайте з того, що об’єднує вас із співбесідником. Наприклад, з погоди (вона однакова для всіх), з прояву уваги (як доїхали?). Політичні обставини можуть роз’єднати, спільні знайомі можуть також оцінюватись по-різному. Пам’ятайте, що людину, з якою ви розмовляєте, в сто разів більше цікавить вона сама, її потреби і проблеми, ніж ви і ваші біди. Це обов’язково необхідно пам’ятати, а тому й говорити треба про те, що цікавить співрозмовника, про ті речі, які він добре знає. Задавайте йому приємні питання. Заохочуйте співрозмовника більше розповідати про себе. Ваша мета — досягнення близьких, довірливих взаємовідносин, симпатії до іншої людини. Цього можна досягти різними способами. Наприклад: мова тіла (поза, жестикуляція, хода, вираз обличчя, дихання, одяг і т. п.), вимова, її темп, тон, набір слів, сила голосу, використання символів і т. п, через сприйняття, терпимість, толерантність, зацікавленість, прояв уваги до рівня кваліфікації і досвіду колеги. Застосовуючи їх, можна свідомо чи несвідомо вживатись у відчуття інших людей, краще розуміти їх поведінку, співпереживати та співчувати.

Проявляйте шанобливе ставлення до колег. Ніколи не вказуйте партнеру, що він неправий. Під час розмови інколи дуже важко відстояти свою точку зору. Ні в якому разі не можна це робити за допомогою чвар, оскільки, як відомо, в дев’яти випадках з десяти суперечка закінчується тим, що кожен з її учасників ще більше, ніж раніше, переконується у своїй правоті. Уникайте прямих протиріч. Краще уникати прямого протиріччя поглядам інших. Не треба самовпевнено відстоювати свою точку зору. За наявності «гострих кутів» у розмові не треба застосовувати слова і вирази, що підкреслюють тверду думку, наприклад: «Безумовно, лише так і не інакше». Краще їх заміняти на вирази: «Мені так здається. Я гадаю. Я так думаю» тощо.

Якщо ж, однак, неминуче зіткнення поглядів, то розумніше випередити опонента і взяти ініціативу на себе. Значно вигідніше піддати самокритиці себе, ніж слухати подібне з чужих вуст. Але зробіть це якомога раніше. Цим самим ви виб’єте ґрунт з-під ніг супротивної сторони. Суть цієї ситуації полягає в тому, що ви стаєте на бік партнера, а він — на ваш.

Не вживайте образливих слів. Психологія суперечок підкоряється закону «емоційного дзеркала»: нервозність одного породжує нервозність іншого, злість завжди породжує злість. Щоб слова подіяли, краще говорити делікатно, не зневажаючи партнера. Пам’ятайте слова Гіппократа: «Не допускайте злості, вона є джерелом хвороби». Краще виразити свої почуття, сказавши: «Мені соромно за Вас» або «Не чекав від Вас такого» тощо.

У спілкуванні можна виділити два види ставлення до оточуючого світу: позитивне й негативне. Позитивне мислення більш за все сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в будь-якій діловій розмові.

Максимальний же виграш від негативного мислення дорівнює нулю. Ви більше виграєте, якщо не будете шукати плям на Сонці. Ви досягнете більшого, коли спрямуєте свій розум на вирішення проблем, замість того, щоб скаржитись на їх існування.

Відмовити настирливому колезі або начальнику, не ображаючи його і не відчуваючи себе винним, буває нелегко. Коли маємо справу з досвідченим маніпулятором, процес відмови перетворюється на виснажливу дискусію. Така відмова може закінчитися грубістю та зіпсованими стосунками. Важко відмовити, якщо не хочеться образити людину, здатися лінивим, не чуйним. У таких випадках краще спитати: «Що Вам потрібно?» — тим самим поклавши край спробам маніпулювання почуттями. Зрозумівши, що необхідно відмовити, треба повторювати спокійно і впевнено одне й те ж речення: «Я Вас розумію... але не можу. Я в цьому не зацікавлений. Це питання не в моїй компетенції...».

І не забувайте про Самопрезентацію. Це життєво необхідно кожній людині. Для роботи, для дому, для особистих контактів. Всі ми кожен день намагаємося якось представити себе своїм співрозмовникам. Щоб презентувати себе грамотно, слід уважно слідкувати за такими деталями: оволодіння власним мовним стилем, познайомитися з мовою тіла та випробувати її на практиці, ознайомитися з етикою ділового спілкування.

У різного роду неприємностях люди, зазвичай, шукають причину не в собі, а в інших. Якщо ж сталось щось хороше, то, безумовно, кожен бажає зробити себе «героєм» успіху. Така вже природа людини. Не треба боятися конфліктів. Важливо навчитися вірно діяти в таких ситуаціях — знаходити причини, послаблювати й уміло розв’язувати будь-які зіткнення. Як побудувати свою поведінку в колективі, щоб не викликати певної агресії та заздрощів? Вміти радіти

успіхам іншого, вести себе так, щоб й інші раділи твоїм перемогам. Мабуть, перша заповідь звучатиме так: «Як гарно, що ти вмієш це робити, і я теж спробую, у мене вийде». Саме це — впевненість, що «і в мене вийде»,— дуже важлива в житті.

З одного боку, конфлікти завжди несуть з собою негатив. Та в них є й позитивні сторони. Нерідко лише завдяки конфліктові колектив неначе пробуджується від сплячки, виходить зі стану застоя і починає активно вирішувати найнеобхідніші проблеми. Адже рутина має властивість затягувати. Нудьга ж — один із найбільших ворогів людського життя.

Будь який викладач повинен розуміти, що людина, володіючи особистою культурою, є в той же час «продуктом культури» і суб’єктом «діалогу культур», це цілий «світ»: учень, в певному сенсі, може бути у чомусь компетентнішим за вчителя (краще знати комп’ютер, більше знати, наприклад, про слонів, чи про літаки тощо). Тому, спілкуючись, ми повинні вчитися одне в одного. Як результат, в основі спілкування повинні лежати взаємоповага та вміння вислухати й зрозуміти співрозмовника. Культура спілкування — це спілкування культур.

Можна сперечатися з приводу того, чого більше в конфліктах — гарного чи поганого. Все залежить від того, про що йде суперечка, як вона протікає та які цілі переслідують учасники. Але негативного все одно більше. Будь який конфлікт безповоротний (саме зіткнення, може, й забудеться, а от урок залишиться). Слід підкреслити, що кінцеві причини конфліктів все одно залишаться тільки в головах людей.

І як висновок. Культура поведінки, вміння безконфліктно спілкуватися з колегами — це наслідки. Причина в нас самих. Як давно ви проводили аналіз своїх життєвих досягнень? Декілька років тому одна молода вчителька, що працювала в музичній школі невеликого містечка, вирішила знайти причину свого невдоволення життям. Взяла чистий аркуш паперу, поділила його навпіл. В лівій колонці написала знак «плюс», в правій — «мінус». В «плюс» перерахувала всі свої гарні якості, в «мінус» — відверто, об’єктивно відмітила негативні риси характеру, звички тощо. Потім те ж саме зробила зі своїми досягненнями.

З написаного стало ясно, що те, чого вона хоче, не співпадає з тим, що вона має. В неї вистачило сміливості змінити свою долю: поїхати до іншого міста, змінити себе, спробувати іншого життя. А тепер вона пише ці рядки, бо точно знає, що у наших негараздах винна тільки наша пасивність та нерішучість. Адже людина стикається з проблемою вибору постійно: як поступити? що надіти? чи сказати правду?

Вибираємо ми постійно, та головний вибір завжди той самий: «плюс — мінус», світ яскравий та приємний, чи все й усі погані  (звісно, крім вас). Як писав один поважний чоловік про людину, що висить у петлі: «Нема середини: або терпи, як тримають тебе на мотузці, або борись, але з твердим наміром розірвати зашморг чи удавитися». Не треба конфліктувати зі світом — просто змінюйте його через себе. Згадайте мультфільм про крихітку єнота. Я вірю: кожна людина отримує те, на що заслуговує.

Конфлікти рано чи пізно вичерпуються, та їх наслідки людина відчуває ще довго. Найбільш неприємним у цьому випадку є те, що відношення псуються раз і назавжди, а працювати разом ви все одно змушені. Тож не ускладнюйте собі життя негативними емоціями. Будь-яке питання можна вирішити без сварки. Бережіть свої нерви і цінуйте своє життя. Приємніше, коли тобі на зустріч всміхаються. Тоді і робота в радість.

ХАТНІ СПРАВИ

Перевернутий апельсиновий торт

2,5 великих апельсини, 0,5 л води, '450 г цукру, 0,25 л густих вершків, 12 ч. ложки цукрової пудри.

Кондитерський заварний крем: 70 г цукру, 2 яйця або 3 жовтки, 1 ст. ложка борошна, 1 склянка молока, ванілін.

Тісто: 4 яйця, 1 склянка цукру, 1 склянка борошна, 1/2 ч. ложки соди (погасити оцтом), 1/2 ч. ложки солі, за бажання 1/2 склянки волоських горіхів.

Сироп: сік половини апельсина, 30 г цукру, 1/3 склянки води, 2 ч. ложки коньяку або апельсинового лікеру.

2,5 апельсини нарізати тонкими кружечками. Половину апельсина, що залишилась, загорнути в поліетиленову плівку та прибрати в холодильник.

Скип’ятити воду із цукром, покласти апельсинові дольки та варити на повільному вогні 2 години.

Зняти з вогню та залишити на ніч.

Відкинути на друшляк і дати добре стекти.

Приготувати кондитерський заварний крем та випекти бісквітний корж із зазначених складових.

Бісквіт розрізати на два коржі.

Змастити тонким шаром рослинної олії без запаху круглу форму з високими бортиками та посипати цукровою пудрою через маленьке ситечко так, щоб стінки і дно рівномірно вкрилися шаром пудри. Викласти на середину форми кружок апельсину й оточити його іншими кружками, укладаючи їх так, щоб вони перекривалися й цілком закривали дно і стінки форми.

Дольки, що залишились, дрібно порізати й покласти в крем. Вершки збити на міцну піну. Обережно ввести крем з апельсинами у збиті вершки. Наповнити форму половиною крему поверх апельсинових дольок. На крем покласти один корж, обрізаючи за необхідності його краї. Корж просочити сиропом: розчинити у воді цукор, влити сік половинки апельсина, що залишився, та за бажання додати коньяк чи апельсиновий лікер.

На корж викласти рештки крему і прикрити другим коржем, який потім також просочити сиропом.

Накрити торт пласкою тарілкою відповідного розміру та покласти невеликий вантаж (наприклад, півлітрову банку, наповнену холодною водою).

Поставити в холодильник не менш ніж на 2 години.

Перед подаванням опустити форму з тортом в гарячу воду на півхвилини, накрити зверху блюдом, перевернути та зняти форму з торта.

Відгуки читачів