Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Мама була для мене всім

Ірина ДОРОГОВА

А для мами всім була робота...

Сім’я чи робота? Добре, коли і те й інше гармонійно співіснують поряд. А якщо доводиться вибирати? «Діти вчителів ? найбільш обділені»,— розповсюджений стереотип. Бо на своїх власних дітей в мамипедагога не залишається ні часу, ні сил. Але тоді звідки впевненість, що вчительські діти виростуть гідними людьми? Вони знають ціну праці, вміють турбуватися одне про одного, жаліють маму, допомагають їй.


Мама була для мене всім

Ірина ДОРОГОВА

А для мами всім була робота...

Сім’я чи робота? Добре, коли і те й інше гармонійно співіснують поряд. А якщо доводиться вибирати? «Діти вчителів ? найбільш обділені»,— розповсюджений стереотип. Бо на своїх власних дітей в мамипедагога не залишається ні часу, ні сил. Але тоді звідки впевненість, що вчительські діти виростуть гідними людьми? Вони знають ціну праці, вміють турбуватися одне про одного, жаліють маму, допомагають їй.

А може, справа не тільки в тому, скільки часу від роботи залишається на власних дітей? Що для нас, дорослих, важливіше? Сім’я? Робота?

Певно, кожна з вас хоча б раз стояла перед вибором: сім’я чи робота. Поринувши цілком у робочі моменти, як правило особисте відкладаєш на потім. У результаті чоловік незадоволений, з дітьми спілкуємося уривками. Та й ви самі смикаєтеся зі сторони в сторону, намагаючись встигнути всюди. А в фіналі не складається ні сімейне життя, ні робота. А головне — ваші діти, ваше майбутнє і сенс життя, виростають не зовсім такими, якими ви їх бачили у своїх мріях.

Наші діти, як би нам не хотілося це визнавати, копія нас самих, тільки молодша. Можна довго говорити про те, що вони інші, кожен неповторна особистість, але чим старші стають, тим більше проявляється схожість: у манерах, рухах, реакціях на життєві ситуації тощо. А батькам завжди хочеться, щоб їхні дітки прожили життя краще, ніж вони самі (може, комуністична ідеологія так вплинула на нашу свідомість, а може, це проста життєва мудрість). І от коли діти роблять не гарний вчинок ? самі собі задаємо питання: і де ж я прогледіла? чому він так учинив?

Для дітей вчителів це особливо гостре питання. В ідеалі повинно бути так. Мати (чи батько) — вчитель, тобто людина, яка апріорі знає, як потрібно ПРАВИЛЬНО та ГРАМОТНО виховувати дитину (свою чи не свою), щоб вона засвоїла «життєву мудрість». Щоб отримала корисні знання з наукових предметів, освоїла культуру поведінки у колі собі подібних і набула корисних навичок виживання у складному сучасному світі. З практичної точки зору вчителі ? це люди, що обрали собі роботою виховання. Таким чином, діти самих вчителів, за логікою, повинні бути прикладами для інших дітей, бо й генетично і практично мають можливість спілкуватися зі втіленнями цієї «життєвої мудрості».

У вчительських дітей особлива доля. Не сказати, щоб нещаслива (вчителі, як правило,— турботливі мами), але важка. Важкість її — у вагомості материнської турботи, постійному відчутті сконцентрованого на тобі люблячого і турботливого погляду, більш активного, ніж звичайно, втручанні мами в життя дитини. «Що в цьому поганого?» — запитаєте ви. Іноді нічого. Але часто настільки серйозне і відповідальне ставлення мами до виховання і навчання з раннього дитинства створює для дитини специфічні проблеми.

Одна з них: «Робота відняла маму».

«З ранку мама побігла на роботу, і ми з нею практично не бачилися. Вона обіцяла прийти на обід, але я даремно розігрівала суп цілих два рази». Тринадцятилітня дівчинка, з якою я вела розмову, починає виправдовувати маму: в неї багато роботи. Домашню роботу дівчинка теж робить сама, а коли трапляється рідкий вихідний, як вдома стає світло та радісно від маминої присутності... «Іноді мені здається, що робота на маму погано впливає. Приходить зі школи і поводиться як учителька, забувши, що вона моя мама. Дає мені “розумні” поради, як правильно харчуватися, читає лекції про шкоду паління й алкоголю... Говорить, начебто зовсім чужа мені людина! Але це ж не так! Насамперед вона — моя мама, а потім учителька. Невже мама забула, що діти дуже швидко ростуть? Виросту і я, вийду заміж, заведу свою родину. Тоді вже мене точно мама буде бачити рідко. І буде думати: “Ах, як шкода, що я раніше мало спілкувалася зі своєю дочкою!” Ось так».

Ще одна проблема — це ДУЖЕ убоге державне фінансування. Як відбивається ця ситуація на дітях учителів? Учитель сьогодні не може гідно виконувати своє призначення — нести дітям знання, залучати їх до прекрасного, вести до високого, тому що сам він приземлений, придавлений життєвими турботами і побутовими дріб’язками. Думки його далекі від духовних шукань, щохвилини він змушений думати про те, чим нагодувати свою родину, у що взути-одягти дитину.

Та й самі вчительські діти, знаючи доходи батьків, ухиляються від «зайвих» витрат, культпоходів до кіно, ласощів, іграшок… А отже, в них із самого початку їхнього життя закладається якась ущербність, звичка недоотримувати чогось, стримувати свої бажання.

«Ми ? найобділеніші» — говорить учениця сьомого класу. Вона з мамою та молодшою сестрою живуть в гуртожитку в одній кімнаті. Так як батька немає, мама-вчителька змушена працювати на дві ставки. Дівчатка теж працюють (продають молоко вихідними), щоб заробити трохи грошей. Вдягають речі з секонд хенду.

Діти вчителів про своє життя (із анонімних опитувань):

«Діти вчителів — особливі. Хоча школи не приватизуються, але кожна вчительська дитина говорить: «У маминій школі сьогодні педрада. Якщо мама працює вчителькою, то й школа — мамина».

«Молоді мами змагаються, чия дитина раніш заговорить, піде, почне читати. Моя мама побила всі рекорди — читати я стала в два роки. Зі сльозами на очах. До школи книжки супроводжували мене усюди. Якщо я не спала, не гралася і не чекала маму — то читала. Усі підряд. Потім, у випускному класі, виявилося, що я не знаю жодного правила російської мови — вони були мені не потрібні: завдяки пристрасті до книг у мене сам по собі склався і стиль, і склад, і почуття мови...»

«Як важко бути дочкою простого вчителя! Мама вчить чужих дітей, а на своїх не залишається ні часу, ні сил. Нам не можна балуватися, адже мамі прийдеться червоніти перед своїми колегами.  Ми не живемо, а існуємо. Чи варто було мамі учитися в інституті, щоб зараз одержувати такі малі гроші?»

«...Я йду в школу вчитися, мама йде — працювати. Повертаємося разом і сідаємо за уроки. Я — за свої, мама — за свої. Учительських дітей спеціально не виховують, вони ростуть собі й ростуть».

«Приходять до мами учні або випускники колишні, як вони дивляться на мене... щось дрібне плутається під ногами».

«Ніяких вечірніх посиденьок усією родиною, ніякого обіду наготованого, ніякого затишку... Не завжди є що їсти. Часто засипаю з гурчанням голодного шлунка».

«Потрібно тримати «обличчя». Ми ж вчительські діти».

«Я вічно недотягаю до планки, установленою мамою,— навіть тепер, коли виросла...»

«Я росла у школі. Школа продовжувалась і вдома. Мамині учні приходили до нас додому, грали зі мною. Я заважала мамі займатися з ними, і вона на мене кричала. А мені хотілося, щоб на мене звертали увагу...»

Звичайні діти про дітей вчителів

«Вчительські діти... Це взагалі особлива стаття. От кому треба пам’ятники ставити за життя».

«Учительські діти зазвичай ростуть як трава в полі. Батьки весь вільний час віддають школі, чужим дітлахам. Добре, що якщо є дідусь та бабуся і вони беруть активну участь у вихованні онуків».

«Учительські діти найчастіше у своєму середовищі ще і за батьківські помилки відповідають. Крім того, мамі-вчительці і на іншого вчителя не особливо поскаржишся, а де вже там на неї саму...»

«Учительські діти такі закомплексовані! — діляться однокласники.— Вічно живуть з оглядкою, що можна, а чого не можна. Та є й такі, що всупереч волі батьків курять із хлопчиськами за шкільним забором, крадуть в супермаркеті всіляку дрібноту і прогулюють уроки».

«Мама-вчителька завжди захистить та підстрахує свою дитину. У нас в школі медалістами стають вчительські діти та діти спонсорів школи».

Проблема «вчительських дітей» все ж таки існує. І хоча з цього питання в мене немає науково обґрунтованої відповіді, у якій би я посилалася на психологію, етику або щось ще, залишається життєвий досвід і здоровий глузд, а також рекомендації й поради учителів. Думаю, що в цьому відношенні моя думка і знання нітрохи не цінніші за Ваші власні. Одне вірно у будь якому випадку: не позбавляйте свою дитину спілкування з вами, відговорюючись роботою. Приділяйте їй увагу в школі, якщо не вистачає часу вдома.

Як бути вчителю, якщо його дитина вчиться в нього ж в класі чи школі? Ховати любов до власної дитини від її однокласників немає ніякого сенсу. Усі спроби зображувати об’єктивність і неупередженість приречені, тому що діти все прекрасно відчувають. Напевно, треба докласти максимум зусиль, щоб клас повірив, що вчительська дитина не має переваг, що могли б випливати з її статусу. Те, що вона краще підготовлена з предмета, звичайно не викликає великих сумнівів, якщо об’єктивно відповідає істині. Якщо ж дитина в предметі (чи взагалі в навчанні) успіхів не має, з цим доведеться змиритися, як би це не було боляче вчительському серцю.

І насамкінець. Одна мама чотирьох дітей — власниця гімназії — відповіла на питання «Ким би ви хотіли бачити своїх дітей?» так: «Щасливими». Певно, саме тому вона покинула успішну адвокатську практику і займається невідомим і новітнім заняттям, навіть назва якого звучить ще досить дикувато. «Освітній бізнес» починає крокувати країною і змінювати стосунки між учителем і учнем, батьками й дітьми, школою й суспільством. Нехай же незмінними й теплими залишаться стосунки між матір’ю і дитям, бо вони вже давно пройшли перевірку часом і будь-якими іншими випробуваннями. А ті негативні сторони «вчительського батьківства», про які ми так «концентровано» розповіли за допомогою висловів наших респондентів, ми впевнені, тією чи іншою мірою присутні у батьківських стосунках бухгалтерів, лікарів, акторів, міліціонерів, електриків, дресирувальників чи інженерів. Просто виховання дітей — безпосередній предмет нашої професійної діяльності, тому з нас, учителів і запит особливий, як-от зі славнозвісного чоботаря, що, як відомо, завжди, без чобіт… Тож не позбавляйте своїх дітей власної уваги й любові. Намагайтеся частіше бувати з ними не як вчителька, а як МАМА. А якщо власні діти інколи починають усілякі дискусії стосовно «негараздів» дітей вчителя, чи роздуми на тему «нещасної долі вчительської дитини», то нагадайте їм про безглуздість сперечань стосовно того, яка професія краще. Бо кожна дитина насправді любить у Вас не вчителя, а рідну матусю, просто на деякий час випадково забула про це, або чимось незадоволена… Нехай, бо поки вона дитина, вона іще не знає, чиїми дітьми зробить власних дітей.

Відгуки читачів