Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Віртуальна мама – це добре чи погано? Або твір на тему: «Образ матері в SMS-повідомленнях»

Лідія Калініна

Класична фраза: «Буду пізно, суп на плиті, котлети в холодильнику». Фраза, яку багато поколінь дітей читали в записках, залишених на кухонних столах, трюмо в передпокої або на тумбочці біля ліжка. Фраза, що стала символом усіх зайнятих мам, нарівні зі шкільним продовженим днем, ключем на шиї та поцілунком у маківку дитини, яка вже спить, замість казки на ніч. Діти ростуть, і багато хто з них подумки клянеться ніколи не залишати подібних послань своїй дитині, але минає кілька років, і... «Буду пізно, суп на плиті, котлети в холодильнику». Все з початку. Все знову. Нічого не змінилося. Звідси й одвічна тема цієї статті.


Віртуальна мама – це добре чи погано? Або твір на тему: «Образ матері в SMS-повідомленнях»

Лідія Калініна

Класична фраза: «Буду пізно, суп на плиті, котлети в холодильнику». Фраза, яку багато поколінь дітей читали в записках, залишених на кухонних столах, трюмо в передпокої або на тумбочці біля ліжка. Фраза, що стала символом усіх зайнятих мам, нарівні зі шкільним продовженим днем, ключем на шиї та поцілунком у маківку дитини, яка вже спить, замість казки на ніч. Діти ростуть, і багато хто з них подумки клянеться ніколи не залишати подібних послань своїй дитині, але минає кілька років, і... «Буду пізно, суп на плиті, котлети в холодильнику». Все з початку. Все знову. Нічого не змінилося. Звідси й одвічна тема цієї статті.

Сьогодні в пресі та Інтернеті багато говорять і багато сперечаються про так званих дітей індиго. Дітей з паранормальними здібностями, які спілкуються зі своїм комп’ютером на «ти» вже з трирічного віку, мають надоперативне мислення, але дуже поміркованих, замкнених і погордливих, таких, що не визнають жодних авторитетів.

Хто вони? Звідки з’явилися і чому з кожним роком їх стає все більше? Люди дискутують на цю тему, знімають документальні фільми, готують спеціалістів, здатних бачити ауру людини, щоб виявляти цих дітей нового комп’ютеризованого покоління... А навіщо? Щоб зайняти людські думки чимось «свіженьким»? Чи все-таки щоб звернути увагу на наших дітей? Хоча б у такий дивний спосіб.

Час спливає все швидше, і ми біжимо стрімголов, у темпі нашого століття. Записки на столі замінюються SMS-повідомленнями... А наші діти з головою занурюються у віртуальне життя за допомогою комп’ютера й Інтернету та йдуть в іншу реальність.

Ні, ми любимо наших дітей, нам просто катастрофічно не вистачає часу! Весь світ сьогодні інший — світ ділових людей, світ, у якому все вирішують гроші. І ми поспішаємо, поспішаємо, поспішаємо, щоб забезпечити нашим дорогоцінним чадам безбідне існування, навчання в престижних ВНЗ, курси іноземних мов (чим більше, тим краще). Ми купляємо їм новітні зразки комп’ютерів, наймаємо репетиторів, оплачуємо тренажерні та інші зали. Ми готові працювати у три, у десять разів більше заради майбутнього, заради дітей, тільки заради них, щоб вони мали все.

Віртуальна мама, яка живе в мобільному телефоні та фотознімках, на жаль, останнім часом набула великої популярності. Часто, дивлячись на своїх уже дорослих дітей, ми мучимось думкою: скільки часу в їх вихованні було упущено! Ми жаліємо, звичайно, в основному не себе, а їх, вважаючи, що вони виросли б більш щасливими людьми, якби в нас було більше часу на їх виховання.

Але чи погана така самостійність для дітей? Подивімося на неї з різних боків. Судіть самі: щоб не хворіти взимку й не замерзати, ми загартовуємо організм. Щоб позбутися нерішучості — починаємо більш активно спілкуватися з людьми. Щоб не боятися втоми — ходимо в походи, розвиваємо витривалість. Усе — «від супротивного». Адже доведено, що діти зайнятих батьків, які з дитинства звикли до самостійності, розвинули її в собі (не з власної волі, але все-таки розвинули), виростають більш життєздатними. Радянський письменник Леонід Жуховицький колись висловив таку теорію: «Людина, яка виросла в турботливій родині, все життя дякує їй за радість. Людина, що виросла у важкій родині, все життя дякує їй за науку». Дитина, яка виросла в родині вічно зайнятих батьків, на думку багатьох психологів, часто рано стає особистістю. От тільки якою саме? І під чиїм впливом розвивається її особистість? Хто стає авторитетом? У найкращому випадку — бабуся і дідусь. Але й тут безліч підводних каменів. Згадайте, чи завжди ви були задоволені їх вихованням? Ні, звичайно, сім’ї бувають різні, але, погодьтесь, ви часто замислюєтесь, згадуючи своє дитинство: хотіли б ви його повторення для своєї дитини? І якщо ні, значить, бабуся бачитиме онуків лише на вихідні.

До речі, про нинішні «дні побачень із дітьми»: їх мало. В усякому випадку, вам здається, що катастрофічно мало: приготувати обід, прибрати, попрати, подивитись увечері фільм по давно забутому телевізору і — спати... От і весь вихідний. Спеціалісти вважають, що встигнути за цей час поспілкуватися з дітьми (мало того, не просто поспілкуватися, а весь цей час, цілком, присвятити дітям) можна, якщо не поділяти справи на «дорослі» та «дитячі». Ви йдете до магазину? Йдіть разом з дитиною, розповідайте їй про все, що бачите: як роблять сир, чому мило має різні запахи, звідки до нас потрапляють банани тощо. Опишіть усе, що бачите. І повірте, ваша дитина, що засумувала від нестачі уваги, слухатиме, розкривши рота від подиву. Не бійтеся, що вона чогось не зрозуміє, не думайте про те, що про щось їй рано знати, розповідайте дитині дорослі речі. Вітчизняними психологами ще в 60ті роки було доведено, що п’ятирічні діти, наприклад, набагато легше сприймають нову складну інформацію, ніж шести-семирічні. Зверніть увагу: найбільш «чомучний» вік — чотири-п’ять років. У цей час діти разом з різними простими запитаннями ставлять по-справжньому глибокі, такі, що вимагають від батьків серйозних знань. Чому сходить сонце? Навіщо ми живемо? Чому восени листя опадає з дерев? На такі запитання можна відповісти жартівливими словами «Виростеш — дізнаєшся», можна розповісти все коротко і незрозуміло (листя опадає тому, що холодно і настала осінь), а можна розповісти все, як є, тільки попередивши дитину, що розмова зараз піде «доросла», що вона може чогось не зрозуміти. Повірте, вона з іще більшою уважністю слухатиме ваші пояснення, дізнавшись, що ви розмовляєте з нею як із дорослою. Так само можна розповісти дитині про ваші проблеми, справи. Погодьтеся, одна справа — знати, що мама не з ним тому, що вона працює і годі, і зовсім інша — розуміти, де саме працює мама і чому саме сьогодні вона має затриматися на роботі допізна. Поясніть дитині, наскільки важлива ваша робота, скільки дітей потребують вашої уваги. Тільки при цьому не забудьте ще раз повторити, що ви любите всіх дітей, але її, звичайно ж, набагато більше. Що саме тому вона повинна бути великодушною і в жодному разі не ревнувати вас до тих дітей. І коли бабуся знову закотить очі, дивлячись на годинника, і скаже вашій дитині: «Та де твоя мама пропадає?», повірте, вона з надзвичайною гордістю та задоволенням відповість їй: «Вона сьогодні затримується, тому що в неї класна година або батьківські збори». Поговоріть з родичами чи нянею, взагалі з тими, хто піклується про дитину у вашу відсутність, нехай вони підіграють вам, серйозно розпитуючи дитину, що таке батьківські збори, що мама там робитиме та навіщо все це потрібно. Можна навіть поставити дитину в ситуацію, коли вона повинна буде захищати вас: нехай вона вважає, що тільки їй відомо, якими важливими справами ви опікуєтесь, тільки вона може пояснити це нетямущим родичам.

І тоді, якщо вона з дитинства зрозуміє, що не самотня, що ви пам’ятаєте про неї завжди, тому що тільки вона зможе зрозуміти всі ваші проблеми, вона й надалі не вважатиме себе покинутою. Скоріше, сприйматиме ключ на шиї та можливість самостійно розігріти собі обід як символ вашої довіри до неї та її самостійності.

Одна молода й дуже заклопотана мамуня нещодавно розповідала, як вона продумала своє спілкування з десятирічною дочкою: вони пишуть одна одній листи. Якщо раптом не вдається побачитись увечері, кожна описує свій день, свої новини в листі та залишає в заздалегідь обумовлених місцях. Дочка часто навіть про двійки повідомляє «в письмовій формі». Погодьтеся, це вже зовсім не «Суп на плиті...».

Не карайте себе тим, що ви не можете нагодувати дитину вечерею. Нехай це буде куплений у найближчому супермаркеті напівфабрикат, якщо за рахунок цього у вас буде трохи більше часу на спілкування. Адже немає нічого кращого за затишну кухню, залиту м’яким світлом зпід абажура, чашки гарячого чаю та уважних очей мами, яка слухає кожне твоє слово і занурюється в кожну проблему.

Не думайте, що все, що дають дитині «домашні» мами, не здатні дати ви. За бажання ваш зайнятий робочий стан можна з недоліку обернути на перевагу, адже ви в основному виховуєте дітей на власному прикладі, а він у цьому випадку не такий уже й поганий. Погодьтесь, адже вам хотілося б, щоб ваша дочка в майбутньому займалася чимось ще, крім дітей і господарства, і була професіоналом своєї справи. В такому випадку, погодьтесь, що мама, яка пропадає на роботі,— кращий приклад для наслідування, ніж мама-домогосподарка, нехай навіть дуже турботлива.

Ми так багато говоримо про них, наших дітей, обговорюємо їхні проблеми на форумах в Інтернеті, на зустрічах з подругами й навіть із колегами по роботі.

Ми скаржимося на них часто і все рідше жаліємо.

А між тим наші діти йдуть з дому, потрапляють у сумнівні компанії або тенета віртуального павутиння, і ці випадки все частіше трапляються в так званих «пристойних» сім’ях, в яких живуть «заради дітей», де діти мають усе необхідне. Усе, крім можливості поспілкуватися з батьками... Щиро поговорити, висловити наболіле, просто посидіти поряд в аурі тепла і довіри одне до одного.

Ніколи! Ми створили світ, що відповідає стрімкому віку технологій! Світ з комп’ютерами, які можна одягати, як одяг, з томатами, що дають рекордні врожаї під класичну музику, молекулами проти старості та іншими дивовижними речами, але в цьому світі часто немає місця таким поняттям, як любов, дружба, віра, надія і тепло батьківського вогнища.

А може, час зупинитися та поглянути в не по-дитячому мудрі очі наших дітей? Поки не пізно...

Кажуть, аура пересічної людини золотисто-червона, а в дітей нового покоління вона все частіше темно-синя (індиго). Холодний колір, чи не так?

ПОЕТИЧНІ РЯДКИ

Єва МІКШЕЛЛ

Я слиться с каплей дождевой хочу,

Чтоб к жизни пробудить траву,

Чтоб зеленью земля вдруг взорвалась,

В весеннем буйстве чтоб родилась страсть,—

Страсть к жизни и любви,

Теплу и свету —

Я песнь пою тебе, весна,

За это.

Я вся во власти влажнонабухания

С весною встречи жду

И жду свидания…

Как почки вспыхнуть изумрудами готовы

От нежных утренних лучей,

Так ласку и тепло твое

Жду снова:

Глаза от счастья заискрились чтоб скорей!

Мой лучик солнца,

Поспеши, согрей!

Відгуки читачів