Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Моя мама — вчителька

Наталя ШУБЕНКО

Одна дуже розумна, добра, шанована учнями, батьками й колегами вчителька розповіла нам цікавий епізод зі свого життя. Розмовляє вона одного разу з кимось у присутності своєї дочки і говорить: «У мене — 28 дітей» (маючи на увазі клас, де вона є класним керівником). І раптом чує, як дочка несміливо питає: «Мамо, чому 28? А я?».


Моя мама — вчителька

Наталя ШУБЕНКО

Одна дуже розумна, добра, шанована учнями, батьками й колегами вчителька розповіла нам цікавий епізод зі свого життя. Розмовляє вона одного разу з кимось у присутності своєї дочки і говорить: «У мене — 28 дітей» (маючи на увазі клас, де вона є класним керівником). І раптом чує, як дочка несміливо питає: «Мамо, чому 28? А я?».

Навчити людину бути щасливою неможливо* але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна.

А. Макаренко

Типова ситуація, чи не так? Педагог, захоплений своєю справою, віддається їй цілком — це вимога професії. Власне здоров’я, друзі, відпочинок, а головне, сім’я і дитина, усуваються на другий план. З такою проблемою стикаються не лише вчителі. Практично в кожній професії, особливо такій, що передбачає постійне спілкування, щоб досягти вагомих результатів, необхідний елемент самозречення. Але вчителеві — більшою мірою, ніш іншим. Тому що його аудиторія є найвимогливішою та найбільш вразливо реагує на фальш. І просто не залишається сил на свою рідну дитину, все дістається чужим. Проблему «моя мама — вчителька» ми обговорили з нашим консультантом, кандидатом психологічних наук, професором кафедри психології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Євгеном Валентиновичем Заїкою.

Проф. каф. психології ХНУ ім. В. Н. Каразіна Є. В. Заїка

Кор. Чи справді діти педагогів обділені увагою своїх батьків, у яких занадто багато «чужих» дітей?

Є. В. Я поставив би питання ширше: чим відрізняються за здібностями, інтелектом, способом життя діти батьків різних професій? Діти шахтарів, діти артистів, діти лікарів, діти вчителів. Питання це мало вивчене психологією, можливо, тому, що професія батьків — не найважливіший фактор формування дитини. Набагато важливіше — бажана це дитина чи небажана, у повній чи неповній родині вона росте, яким є загальнокультурний рівень її батьків та матеріальний достаток. Представник будь-якої професії може займатися дитиною або ні. Отже, для правильного розвитку дитини важливіше те, якою особистістю є мати чи батько, а не ким вони працюють. Утім, професійні особливості також накладають відбиток на процес виховання й атмосферу в сім’ї. Розгляньмо запропоновану вами тему. Насамперед вимушений заперечити Ваше твердження щодо обділеності дітей педагогів. У їх ситуації, як і в будь-якій іншій, звичайно, є мінуси, але плюсів набагато більше.

По-перше, діти вчителів перебувають у більш щасливому та вигідному положенні, оскільки вчитель — одна з небагатьох професій, у процесі опанування якою людина одержує знання з педагогіки, психології, соціології. Навіть мінімум знань, навичок, умінь, методик ставлять його дитину в більш вигідне становище порівняно з дитиною, скажімо, інженера чи шахтаря, які про дитячий внутрішній світ не мають жодного уявлення. Відповідно, вчитель принаймні потенційно може застосовувати ці знання до власної дитини, грамотно вибудовуючи виховний процес та одержуючи гарні результати. По-друге, вчитель — це людина, яка цінує знання, інтелект, а отже, саме ці установки транслюватиме своїй дитині. Ще один важливий момент! У звичайної дитини вдома батьки, а в школі — вчителька. Це різні люди. А в сина чи дочки вчительки мама — і вдома, і в школі. Відчуття домашньої захищеності, впевненості в собі багаторазово збільшується. Дитина поряд із матір’ю завжди більше впевнена в собі — це доведений наукою факт. Глобальне відчуття захищеності — мама зі мною!

Важливо також, що мама-вчителька може надати дитині грамотну допомогу під час виконання домашнього завдання. Це означає, що в дитини знімаються або, принаймні частково, розв’язуються проблеми навченості. А вже доведено, що проблема поганих оцінок переходить в особистісне поле. Дитина, яка погано вчиться, більш імовірно, ніж дитина з високим рівнем навченості, почне палити, вживати алкоголь, демонструвати злочинну поведінку. Тож роль мами-вчительки важко переоцінити.

Плюсів дійсно багато, то що ж у мінусі?

У мінусі насамперед особливості спілкування дитини з однолітками. Звичайна дитина самостійна, може пустувати й жартувати. Все, що вона робить або не робить, народжується в її особистості, її внутрішньому світі. А на вчительському сині або доньці, на думку однокласників, завжди відбиток, тавро на лобі. Нехай навіть насправді мати не настільки сильно впливає на неї, але ми говоримо про стороннє сприйняття. У результаті така дитина — біла ворона в класі. З одного боку, з нею престижно товаришувати, а з іншого — вона неприродна, не владна над своєю поведінкою, ніби весь час оглядається на маму. Як наслідок — у дитини деформуються стосунки з однолітками. Але це ще півбіди. Якщо дитині не подобається особливе становище, вона починає поводитись надкомпенсарно, тобто вчиняти наперекір, «перехльостуючи» в багатьох аспектах, доводити, що вона здатна на самостійність. Незалежно від того, яким шляхом піде дитина, це ускладнює її позицію, бо вона вимушена багато чого доводити та долати, перш ніж усі почнуть цінувати її як особистість, а не як дитину вчительки.

Ще одна проблема приховується в особливостях професії вчителя. Відомо, що вчитель має цілу низку особистісних деформацій. Ми вже говорили про це на шпальтах Вашого журналу. Якщо людина опиняється в умовах, коли вона вимушена щодня багато повчати, це стає її другою натурою. І, повертаючись до сім’ї, вона переносить на чоловіка й дитину стереотипи спілкування з класом.

Чим це загрожує?

Дитині здається, що мама не долюбила її, що вона ставиться до неї як до учня, а не як до сина чи дочки. До того ж, стреси, неминучі в професії вчителя, породжують дратівливість, яка переноситься на близьких.

Але ж професій зі значним нервовим навантаженням існує дуже багато. Чому ж проблема виникає саме в учителів?

Учитель віддає всі сили під час спілкування. Будівельник також відає свої сили, але у фізичній праці. Йому, навпаки, не вистачає спілкування, і він компенсує це вдома. А в учителя просто немає сил на домашні проблеми, тому, коли він не може уникнути цього, часто виникає конфлікт.

А чи багато дітей учителів, за статистикою, якщо така існує, самі стають учителями?

Питання про професійні династії погано вивчене наукою. Є багато династій журналістів, політиків, акторів, лікарів, шоферів, учених. Що ж до вчителів, то вони десь посередині. Все залежить від особистості вчителя. Якщо йому цікава його робота, якщо йому вдалося реалізувати себе, він цілком може й дитину «запалити», захопити своєю справою. Якщо ж превалюють негативні моменти професії, дитина, бачачи, наскільки важка робота матері чи батька, робить висновок — краще триматися від цього подалі. Подібні моменти можуть, до речі, транслюватися на рівні підсвідомості.

Тож, як бачите, в цьому питанні наявні як позитивні, так і негативні моменти. Ваші читачі можуть додати до перелічених мною позицій ще багато пунктів, відповідно до власного досвіду та спостережень, і написати нам. А ми, проаналізувавши листи, продовжимо розмову.

Підіб’ємо підсумки. З одного боку, дитина вчителя перебуває в привілейованому положенні, в неї високе почуття захищеності, більше шансів на гарне навчання. З іншого, цілком імовірні проблеми з однолітками, складності у спілкуванні вдома й елементарні ревнощі (моя мама — не лише моя, в неї цілий клас дітей). Наше завдання — розвинути «плюси» ситуації та нівелювати «мінуси». І тут на перший план знову виступає особистість учителя. Якщо робота для нього — радість, момент творчості та самореалізації, то дрібні неминучі проблеми вдома втрачають сою гостроту. Дитина великодушна, вона з радістю простить мамину втому, дратівливість, нестачу уваги, якщо усвідомлюватиме: «Моя мама — особистість. Це бачать усі. Мені є чим пишатися».

І на завершення — продовження історії із життя, з якої ми розпочали нашу статтю. Дівчинка, що ревнувала свою маму до учнів її класу, виросла і вступила до університету за маминою спеціальністю (хімія). Вона мріє стати вчителем хімії, як мама.

ШПИЛЬКА

Замовкайте белькотіти!

Ми полюбляємо переповідати один одному «дурниці» своїх учнів, «перли» їх творів і «чудеса» відповідей, ставлячи собі вічне питання: ЯК можна було ви дати таке?! Виявляється, ми подеколи говоримо ненабагато краще. А вони це записують і цитують не менш ревно. Повірте, я знаю достеменно: в самої стоїть на поличці блокнот з гучною назвою «Приколи нашого містечка» та найяскравішими

висловлюваннями шкільних і університетських викладачів. Отже, ми говоримо...

·          Вектор  це спрямований відрізок зі стрілочкою.

·          Спочатку греки бігали там, тепер тут...

·          От і виходить чудова лінійно-квадратична нерівність...

·          Ось він  усім перпендикулярам перпендикуляр!

·          Ось це b і ось це b  це різні b.

·          Підвелися удвох, вийшли всі із класу!

·          Усе як завжди: хлопчики говорять про дівчат, а дівчата про одяг.

·          Для цього слід двічі клацнути мишкою по клавіатурі.

·          Лиходію! Витри дошку!

·          Якщо я кажу «відомо», значить, це відомо або вам, або мені.

·          Ми пишемо не слова, а текст у літерах!

·          Ми, викладачі, сидимо, дихаємо разом з вашими носами.

·          На місці дзвоника я б уже продзвенів.

·          На мені лежить сумний обов’язок навести визначення, і я його наведу.

·          На перший погляд, результат очевидний, але найцікавіше полягає в тому, що він є очевидним і на другий погляд.

Продовження на с. 29

Відгуки читачів