Передплатна кампанія з січня 2019 закінчино! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Виховна година в 4 класі «Вогонь у житті українського та російського народів»

Т. Ю. Радкевич, Т. В. Бланк, вчителі-методисти початкових класів;

Н. В. Блюй, учитель музики, старший учитель;

І. Й. Рибакова, вчитель хореографії,

ЗОШ I–III ст. № 45, м. Львів

Мета: познайомити учнів із легендами і обрядами, пов’язаними з вогнем; викликати почуття жалю, у зв’язку із річницею Чорнобильської трагедії.


Виховна година в 4 класі «Вогонь у житті українського та російського народів»

Т. Ю. Радкевич, Т. В. Бланк, вчителі-методисти початкових класів;

Н. В. Блюй, учитель музики, старший учитель;

І. Й. Рибакова, вчитель хореографії,

ЗОШ I–III ст. № 45, м. Львів

Мета: познайомити учнів із легендами і обрядами, пов’язаними з вогнем; викликати почуття жалю, у зв’язку із річницею Чорнобильської трагедії.

Обладнання: 4 метри голубої тканини; віночки зі свічками; хітони, свічки; молот із картону; факел із вогнем; костюми вогню, ковалів; українські народні; імітація ватри

Плакати із написами:

У палацах пишних — не в печері —

Варвари космічної доби

Мріють дати на вечерю Атомні опеньки і гриби.

(В. Симоненко)

І димить Чорнобиль,

Заким закипає…

І «Вічную пам’ять»

Божий птах співає.

(С. Руданський)

Хід заходу

Учитель. Сьогодні наша країна згадує страшний день. 61 рік тому відбулася аварія на Чорнобильській атомній станції. Велика біда прийшла на нашу землю.

Учен ь

ЗОНА МОЛЧАНЬЯ

Огонь, радиация всё свирепели,

Кипели графит, славные парни горели…

И зона молчанья была.

Давая начало неведомой эре,

Добро воевало со злом.

Стучался без устали в каждые двери

Четвёртого блока разлом.

Запрыгала стрелка на шведском приборе —

В Европу тревога вошла.

Зашкаливало планетарное горе…

И зона молчанья была.

(Владимир Веремейчик)

Учитель. Эти стихи написал участник ликвидации аварии на Чернобыльской станции. Этим мужественным людям посвящается наш утренник.

Огонь — друг, огонь — враг. Овладение этой величайшей стихийной силой природы дало возможность человечеству обеспечить себя светом и теплом. Огонь помог ему расселиться по Земле, преодолеть неблагоприятные для жизни человека климатические условия, господствовавшие в отдельных областях земного шара. Благодаря огню всё меньше и меньше становилась зависимость человека от природы.

Без огня невозможна жизнь на Земле.

А без доброго огня

Обойтись нельзя и дня.

Он надёжно дружит с нами:

Гонит холод, гонит мрак.

Он приветливое пламя

Поднимает, будто флаг.

Всем огонь хороший нужен.

И за то ему почёт,

Что ребятам греет ужин,

Режет сталь

И хлеб печёт.

— Огонь — символ. С обнаженными головами люди смотрят на вечный огонь у памятников героям, сражавшимся за Родину.

Звучит песня «Вечный огонь».

— Огонь, зажжённый от лучей солнца в далёкой Олимпии, несут в факельной эстафете бегуны, велосипедисты, спортсмены, отдавая дань благородным традициям античного мира.

(Пробегает по залу спортсмен с факелом.)

— Огонь — враг, оставивший свои следы в истории всех эпох и народов. Тысячи городов и сёл исчезли в гигантских языках пламени. Бесценные творения, созданные разумом и талантливыми руками предыдущих поколений, превратились в прах. Огонь сгубил миллионы человеческих жизней.

Огонь — друг, огонь враг... Какой гранью он обернётся, зависит от человека. Когда в своё время к великому Эйнштейну обратились с вопросом, опасна ли атомная энергия для человечества, он ответил: «Не больше, чем коробок спичек, дело только в том, в чьих руках она будет».

1-й учень

Вирує ніч — і полум’я руде

Звивається, клекоче, плаче, стогне,

І синій чорт похнюплено бреде

До тебе на поклін, великий Вогне!

2-й учень

В огонь ідуть боги й напівбоги,

І люди — з неопаленої глини,

І фантастичні птиці: навкруги

Барвисті розлітаються пір’їни.

3-й учень

…Еней козацтво на похмілля зве,

Йде дяк із вифлеємською зорею…

Пливуть віки. Історія пливе,

Закутана у вогнену кирею.

— Древние славяне считали Солнце, Молнию и Огонь — два небесных пламени и одно земное — родными братьями, сыновьями Неба и Земли.

Бога Солнца называли Дажбогом, потому что его отец — Бог Неба — Сварог. Славяне верили, что Дажбог ездит по небу на чудесной колеснице, запряжённой четвёркой белых золотых коней с золотыми крыльями. А солнечный свет исходил от огненного щита, который Дажбог возит с собой.

Священным знаком Солнца был крест. Иногда солнечный крест обводили кружочком, а иногда рисовали катящимся, как колесо солнечной колесницы.

Сварог — бог огня, Дажбог — бог солнца, Перун — бог грома и молнии.

Загадки

Сонце

   Без дров, без огня, а світить і гріє щодня.

   Ой, за лісом, за пралісом золота діжа сходить.

   Вдень у небі гуляє, а ввечері на землю сідає.

   По морі, по морі золота тарілка плаває.

   Всі його люблять, всі його чекають,

А хто подивиться — кожен скривиться.

   Глянеш — заплачеш, а краще нього немає в світі.

   Гарне, добре, на всіх людей дивиться,

А людям на себе дивитися не дозволяє.

   Маленьке, кругленьке, всьому світу миленьке.

   Маленьке, кругленьке весь світ перебігло.

   Що горить без полум’я?

   Вдень є, а вночі немає.

   Що сходить без насіння?

   Блакитний платок, рожевий клубок

По платку катається, людям усміхається.

Блискавка

   Ой, за полем, за горами золота нагайка в’ється.

   Що без леза та без зуба

Розтина міцного дуба?

   Летіла стріла та впала в лободу;

Шукаю, та не знайду.

Вогонь

   Червоне теля чорну корову ссе.

   Що то за гість, що темноту їсть?

   Червоний півень по жердочці скаче.

   Червона гадюка весь світ поїсть.

   Червоний гість дерево їсть.

   Красна корова усю солому поїла.

   Стоїть хитається, червоною головою величається, а як торкнеш, то кусається.

   Що сильніше за сонце і слабше за вітер?

— У міфології персидській, скандінавській, грецькій і римській ми знаходимо, що люди утворилися з дерева та вогню.

Греки вірили, що людське плем’я Зевс сотворив з ясенка, а римляни вважали, що беруть початок із твердого дуба та з пеньків. У Ведах говориться, що перший чоловік Яма родився від блискавки.

У грецькій міфології пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей. Якось через потайні двері чорного ходу він пройшов до Зевсового палацу, мерщій взяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.

За це за наказом Зевса був прикований до скелі та приречений на постійні муки: кожного дня орел клював його печінку. Звільнив Прометея і вбив орла Геракл.

Відтоді засяяли, заяскравіли веселі вогнища на землі. Навколо них збиралися цілими родинами, смажили м’ясо, грілися, танцювали. Люди зажили веселіше, дружніше. Прометей навчив їх приборкувати вогонь, виплавляти мідь, кувати зброю. Люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не схилялися покірно перед своєю долею. І тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.

Тому образ Прометея залишився в літературі, музиці, в образотворчому мистецтві.

— Сначала люди использовали природный огонь. Позднее научились добывать его трением двух кусков древесины, затем высекали искры из кремня, а с железного века до изобретения спичек — при помощи огнива.

4-й учень

Іскра коло малювала,

На папері танцювала.

Розступіться, ширше коло,—

Скільки простору довкола!

5-й учень

Коло вправо, коло вліво,

Станцювать вона зуміла,

Натомившись спочивала,

Потім знову танцювала.

6-й учень

Прилетіла ще іскринка,

Покружила, як сніжинка,

Покружляла, покружляла,

На підлогу тихо впала.

Девочки в костюмах исполняют танец «Огонь».

— В українському народі свічка — прообраз Сонця, яке на «Різдво святкує свої іменини».

— Рождественские свечи своим происхождением обязаны еврейскому празднику Ханукка (посвящённому повторному освящению Второго храма в Иерусалиме, 164 г. до н. э.)

В средние века существовал обычай устанавливать свечу в центр венка из лавровых ветвей и зажигать её в рождественский сочельник, а затем — в каждый вечер рождественской недели.

В каждой стране празднуют этот праздник по-своему. Но не это важно. Главное, чтобы в этот день огни Святого Рождества горели у Вас в душе и согревали своим теплом всех, кого любите Вы, и кто любит Вас!

Загадки про свічку

   Без рук, без ніг, само голе, а сорочка в пазусі.

   У кого зверху м’ясо, а насподі одежа?

   Поки дерево стояло,

Доти й сонце сіяло;

Як дерево пропало,—

Тоді й сонця не стало.

   На горі — гора, а в горі — діра, серце — з ниток, на вершку — вогник.

   Голова вогняна, серце клочане, а тіло — зі всього світа.

   Тіло біло, а душа конопляна.

   Горить стовпчик, а вугілля немає.

   Що то за гість, що сам себе їсть?

— Вже у XVII столітті в Києві пишно відбувалося «Весілля свічки», яке ще називали «Святом свічки». На майдані звечора сходилися члени братства та цеховики зі своїми знаменами, виконували професійні гімни. Кожне цехове братство мало свою свічку. Опівночі весь майдан спалахував безліччю вогнів.

Крім того, на ринок виносили грубу воскову свічку та людиноподібну ляльку. Біля них збирався багатотисячний натовп міщан, щоб «оженити свічку». Присутні на такому видовищі під відповідні рухи й дійства відспівували весільні пісні.

Свічка протягом року допомагала людині.

7 грудня — на Катерину — дівчата ворожили на двох свічках. Робили їх із клоччя, підпалювали і примовляли: «Свята Катерино, поможи мені долю прихилити!»

Якщо свічки згоряли рівномірно і прихилялися одна до одної, то це віщувало щасливий шлюб, коли ж розхилялися — нещастя. (Діти виконують обряд.)

  Сретение Господне, по замечанию нашего народа, служит границей между зимой и весной, отчего и самое название праздника Сретения в простонародье объясняют встречей зимы с весной: «На Сретение зима с летом встретилась»; «В Сретение солнце на лето, зима на мороз поворотила».

— У деяких місцевостях свято Стрітення мало й назву Громниці. Воно пов’язане з обрядом освячення свічок. Цього дня у храмах відбувається пишна служба, після якої святять воду й свічки.

У давнину кожен господар мав обов’язково приготувати власну «громничну» свічку й нести її на посвяту. Після повернення зі служби Божої запалював її — «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і мороз дерев не побив». Цей обрядовий виріб лаштували на покуті. Літом під час грози, щоб блискавка не влучила в господарські або житлові споруди, селяни запалювали «громничну» як оберіг від лиха.

Этот обряд в римской церкви получил своё начало при Папе Римском Сергии и установлен, как полагают некоторые, для противодействия языческому празднеству, которое под именем Фебруалий совершалось около первых чисел февраля в честь Фебра, Прозерпины и всех адских богов. Оно сопровождалось возжением факелов. Вводя в христианскую церковь освящение свечей вместо языческих факелов, римляне старались присвоить им особенное значение в глазах народа и назвали их громницами. Говорили, «что эти свечи громят силу бесовскую, дабы не вредила громами и молнией, проливными дождями и градом, легко низводимыми, по допущению Божию, чародеями или волшебницами; и потому верные во время грозы зажигают эти свечи, дабы испытать плоды молитвы; дают также умирающим в руки громницу, для поражения и отгнания сатаны, князя тьмы». Простолюдины западнорусского края сретенскими свечами на праздник Сретения имеют обычай поджигать друг другу волосы, считая это очень полезным от головной боли.

— Страсні свічки робили за особливою технологією, дотримуючись певних обрядів. Вони мали свою форму та розміри. Найпопулярнішими були «Трійці» — вичурні тризубчаті вироби, оздоблені різнокольоровими розмальовками та прикрасами. Саме від обрядового призначення таких свічок деінде й називали це свято Громницями.

У Чистий четвер годилося насукати й свічок. Перевага віддавалася страсній (громничій). Вироби ці були досить великих розмірів — «до двох аршинів довжиною і до фунта вагою». Ними користувалися протягом кількох років. Таку свічку обов’язково несли на Страсть, а звідси й «страсна». Вдома від страсної свічки робили хрестики на хатньому сволоці — «щоб лиха нечисть оселю минала». На Харківщині хрести зберігали протягом року, «бо корисні на випадок пожежі».

Из раскрытых врат несётся протяжное, печальное пение — словно сама церковь поёт.

Снаружи день. Горячий ветер несёт из степей запах ковыля. А в церкви — ночь. Созвездиями висят лампады, бродят во мгле огоньки свечей. В их колеблющемся свете то загораются, то гаснут многоцветные мозаичные ризы святых и архангелов. На миг мелькнёт живой блеск в недвижных глазах Богоматери, и снова её бескровное лицо исчезает во мгле.

Танец «Молитва».

— «Я поставил тебя в середине мира,— сказал творец Адаму,— чтобы тебе легче было смотреть вокруг и видеть всё, что есть в мире. Ты не смертен, но и не бессмертен. Ты не земное, но и не небесное существо. И я создал тебя таким только для того, чтобы ты по своей воле и к своей чести сделался своим собственным творцом и ваятелем. Ты можешь упасть до животного и подняться до существа, подобного Богу. Звери рождаются из чрева матери такими, какими они должны быть. Высшие духи с самого начала таковы, какими они будут всегда. Только ты один развиваешься, растёшь по своей свободной воле… Ты сам кузнец своей судьбы».

— Русский и украинский народы называют Св. Косму и Дамиана Божими кузнецами.

— У народі розповідали, що святі Кузьма і Дем’ян були ковалями, простими робітниками. Вони начебто відкрили секрет вогню і вміння поводитися з ним, зокрема кували із заліза різні вжиткові речі. Згідно з легендою, вони виготовили перший плуг. Таким чином людина оволоділа землеробством.

— Мастера кузнечные считают их своими патронами и потому почитают грехом работать в своих мастерских в день памяти Св. Космы и Дамиана. Во многих местах в честь Космы и Дамиана исстари ведётся обычай изготовлять к 1 ноября какие-либо обетные работы и вырученные за них деньги употреблять на покупку свеч к иконам или для раздачи нищим. По народному представлению эти святые сами занимаются кузнечным делом. Они куют плуги и раздают их людям для возделывания земли.

Народные загадки кованую железную цепь называют Кузьмою: «Узловат Кузьма, развязать нельзя».

— Как Божьим кузнецам, Св. Косме и Дамиану народная фантазия приписывает в виде атрибута одно из важнейших кузнечных орудий — молот, и поставляет в зависимости от них заключение брачных союзов. Так, например, в одной старинной песне поётся:

Там шёл наш Косьма-Дамьян

На свадьбу Агафоныча,

Ты святый ли, ты Косьма-Дамиан,

Да скуй нам свадебку

Вековечную, нераздельную.

Или — в другой:

О святый Кузьма-Демьян,

Приходи на свадьбу к нам

С своим святым кузлом (молотом),

И скуй ты нам свадебку

Крепко, крепко-накрепко.

— Сковать свадьбу — значит утвердить нравственные цепи, т. е. обязанности, какие налагают на себя вступающие в супружество.

Совпадение с днём Св. Космы и Дамиана явлений зимней природы послужило основанием для народных примет: «Кузьма закуёт, а Михайло раскуёт»; «Кузьма и Дамиан с гвоздём».

— Наконец, св. Косма и Дамиан известны ещё в простонародье как хранители кур. Народное представление о Св. Косме и Дамиане — Божиих кузнецах, в связи с их покровительством домашней птице, петуху, имеет довольно близкое отношение к древнерусскому верованию относительно Перуна: божество это, как производитель молнии и огня, предками нашими представлялось в виде кузнеца, а петух считался его атрибутом. Древнеязыческое представление о Перуне могло впоследствии времен перейти на Косму и Дамиана.

Мальчики исполняют танец кузнецов.

— Багато обрядів у народному житті було пов’язано з вогнем.

22 грудня — зимове сонцестояння, після чого сонце повертається на літо, а зима — на мороз. У народі цей день називали «родинами сонця»

На наступний після Різдва день — свято Богородиці у Галичині, до сходу сонця запалювали на подвір’ї Дідуха, перестрибували через огонь і перегонили домашніх тварин, оскільки вночі «мають гуляти відьми».

Посередині залу положили Дідуха, «запалили» ватру. Хлопці і дівчата перестрибують через ватру.

— 18 січня — Святвечір, Водохреща.

У цей день виконували обряд «спалення дідуха», символичне спалення зими. Як темнішало, «дідуха» виносили з хати і спалювали. Попіл, який залишався, розвіювали на городі,— «щоб огірки родили».

— Между обрядами и верованиями, связанными с Благовещением, сохранился обычай сжигать соломенные постели и старую обувь, скакать через костры, окуривать растения и дома от всякого рода болезней. Все эти обряды близки по своему характеру к обрядам купальским. В них выражалась вера в очистительную и целебную силу огня, свойственная всем древним языческим религиям.

  День Купала, який припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов’ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури вважали, що саме він подарував життя на землі. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл збігався з певними ритуальними дійствами. Одне із таких — Купало, яке символізувало літній сонцеворот, тобто найвищий культ Сонця.

Основним стержнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь як символ небесного сонця. Він мав горіти цілу ніч. Щоб підтримувати багаття, парубки заздалегідь заготовляли хмиз. Зладнавши спеціальний, сплетений із соломи, рогози чи дубців, козубок, тягли його селом, і кожен господар дарував «на розпал» будь-яку стару річ, чи пару лома чин. Зібране ламаття одвозили на леваду, що обов’язково сусідилася з річкою чи ставком, і складали в купки.

На Івана Купала хлопці приїжджали на підводі, навантаженій опудалами всього злого.

Лісовик

Я, цар Лісовик, даю усім команду:

Все віджиле, старе в багаття зложити,

Щоб вживалося нове,

щоб щасливо жити.

Мавка

Палай ясно, світи красно, вогню нам,

Палай красно, світи ясно, вогню, нам!

— Старики с помощью трения сухих палочек добывали «живой огонь», разводили костры, в середину которых ставили шест с укреплённым на нём горящим колесом — символом солнца.

— Купальське багаття — дуже давня річ у міфології народів: про його знало не тільки аійське плем’я, його знали й симіти. Його скрізь розкладали над водою, на горах, на полі і навіть у городах. Ще нещодавно, в XVII столітті, палили купальське багаття в Парижі й Мецці. Серед міста на майдані клали дрова, вбирали листом та квітами; мер перший запалював багаття. З багаття брали додому вугілля й головешки, для ліків од хвороби й чарівництва.

Парубки готували опудало — Купала. Воно нагадувало високу — в зріст людини — ляльку з соломи. Розпалював багаття юнак, якого найбільше поважали у селі. Доки розгорявся вогонь, хлопці й дівчата, взявшись за руки, ходили за сонцем навколо Купала. Після хороводу організовували ігри. Упіймавши якусь із юнок, тягли її до води чи обливали джерелицею.

Натомість розпочинались ігри біля вогнищ. Спочатку хлопці по старшині — поодинці чи парно — перестрибували багаття, а як воно трохи прижухало — запрошували й дівчат. Вважалося за честь кожному «очиститись вогнем» — тричі перестрибнути через нього. Якщо парубок стрибнув якнайвище, то це віщувало на гарний врожай у родині, щонайспритніше — здоров’я прибуде, а вскочить у полум’я — протягом року трапиться нещастя, зачепить ногою дрова — накличе в оселю неладки. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак із дівчиною, то неодмінно пошлюбляться і в злагоді проживуть вік. Тому таким іграм надавали особливого значення.

(Хлопці і дівчата виконують обряд.)

Купальские песни исполнялись во время древнего славянского языческого обряда в честь летнего солнцестояния на празднике Ивана Купалы или в Ярилин день. В них говорится о разгуле в купальскую ночь нечистой силы, которую принято было сжигать в купальском костре:

Как на горушке, ой, на горы,

На высокой, на крутой,

На раздольице широкой

Там горит огонь высокий.

Как в том огню жгли три змеи:

Как одна змея — закликуха,

Как втора змея — заползуха,

Как третья змея — веретейка.

Закликуха-змея коров закликает,

Заползуха-змея заломы ломает,

Веетейка-змея зажин зажинает.

— Та кукла, що зветься Купайла, була в давні часи образом богині Сонця. Кукла Купайла в дівочому вбранні, в намисті, в сорочці і в вінку дуже нагадує тих міфічних дівчат, про яких співають у колядках.

Купала наша, Купала!

Заграло сонечко на Йвана.

В інших купальських піснях співають про сонце в образі печі, яку везуть через село, обтикану зорями й деркачами. Піч серед села — то сонце серед неба, а деркачі — то його проміння, схоже на деркачі.

Виконується українська народна купальська пісня «Ой, Яне, Яне!»

— Поступово догоряли вогнища. Залишки од вогню заливали водою.

По цьому дівчата, запаливши свічки, пускали на воду заготовлені вдень два віночки — один для себе, а інший — судженому. Якщо вінки пливли в парі, то вважалося, що цього року поберуться, а коли урозтіч — не судилося бути замужем.

Дівчата з віночками

Чогось мені сумно, чогось мені дивно,

Що мого милого сьогодні не видно.

Вийду я до річки, стану на місточок,

Пущу я на воду рутяний віночок.

Нехай мій віночок пливе, не спиняє,

Мені, молоденькій, той сум розганяє.

Піду я в садочок, зірву я листочок,

Та й понакриваю милого слідочок,

Щоб вітер не звіяв і дощі не змили,

Щоб мого милого інші не любили.

Пливи, мій віночку, у вишневий садочок,

Вічно щоб дружили, вічно в парі жили.

— Часто до такого вінка кріплять воскову свічку, і по тому, чи свічка згасне, чи ні, теж можна визначити долю.

Дівчата виконують танець з віночками.

— Поступово згасали вогні, зникали з виду віночки, а відтак наставала глибока купальська ніч.

Якщо напередодні Купала призахідне сонце не ховається за хмари, а день був ясним, то й рік буде веселим — «бо сонце не розгніване».

Побачиш на Купала досвіткове яскраве сонце — матимеш статки протягом року.

Якщо купальські вогні враз спалахують — село обминуть хвороби, а коли полум’я «женеться вгору» — на високий врожай.

А ще в давнину в ніч після купальських свят запікали сухоти, тобто легеневі хвороби. Обряд цей небезпечний.

— Дівчинці було півроку. Була вона худесенька, протягом місяця набрала лише 40 г ваги. Тому мама чекала купальського свята з великими надіями: бабка-повитуха обіцяла допомогти.

Десь о п’ятій ранку по росі прийшла бабка. Господиня вже витопила в печі та вчинила діжу. Старенька внесла до хати 9 вишневих гілочок. «Я це гілля наламала, щоб вас сухота не займала, цими різками буду сухоту чурати, хай не заходить до вашої хати».

Вона поклала на лопату, якою саджають хліб у піч, листки капусти, згори по гілочці, на них — хліб, і з тихими, теж віршованими замовляннями розтавила по гарячій черені. Потім жінки у воді, якою мили діжу з тістом, скупали немовля, не витираючи, теж примостили на лопату. Мати притримувала, а повитуха тричі обережно, на кілька секунд, садила його в «челюсті» печі, тобто у круглий вузький отвір. Дитя не плакало, але за третім разом, коли його вийняли з печі, все тільце було вкрите тонесеньким шаром рум’яного тіста. Повитуха тричі мовила: «Пали, вогонь, сухоти, і тобі, водичко, є робота: тіло оживляй, здоров’я вертай». Дівчинку швидко, не обмивши, закутали та поклали спати.

— Зі святом Івана Купала пов’язаний ще й обряд, коли у дитини до трьох років «розуму питали». Мати ставила на стіл воду в кухлі та запалену свічку. Батько брав немовля на руки, сідав до столу, й уся родина спостерігала, до чого потягнеться дитяча рука. Якщо до води — значить, вже розумне, знає, що вогнем обпечеться. З цього дня вважалося, що покарання вже дитині не зашкодить, можна й у куток ставити, й суворо з нею говорити. А ті, які вибирали свічку, мали ще рік волі. Зазвичай саме з них, прихильників вогню, виростали сміливі, навіть відчайдушні люди.

Вообще у многих народов древности огонь почитался высшей очистительной стихией, и на поклонении ему даже основывались целые религии. Известно, например, что князья наши могли являться перед лицом татарских ханов, только проходя предварительно огненные костры.

Предки наши с глубокой древности привыкли особенно благоветь пред Св. угодником Ильи Пророка. По представлению древнерусского народа, Св. Илья является могучим и грозным распределителем самых страшных и благодетельных сил природы. Он посылает на землю молнию, гремит по небу, разъезжая в своей колеснице, карает тёмные силы адские, низводит на поля дождь и даёт им плодородие. Наши иконописцы на лубочных картинах писали пророка Илью. Колесница окружена была со всех сторон пламенными облаками и запряжена четырьмя крылатыми конями.

  В Великий четверг жгут страстную четверговую свечу. Приписывают ей особенное значение, например, дают в руки умирающим, зажигают её во время грозы, ставят пред иконой во время трудных родов, ходят с ней в пасечники, весной к пчёлам..

— Здається, ні від чого так не страхувалися люди, як од вогню.

Він може зігріти, зварити обід,

Він плавить метал і розтоплює лід,

А може і ліс велетенський спалити

Майно і будинок — усе спопелити.

  Якщо ми звернемося до історії, то змушені будемо констатувати: лихі пожежі знищували не тільки посіви, окремі будівлі, але й цілі поселення, міста, храми, фортеці. Полум’я безжально споселяло безцінні скарби, прибережені попередниками,— рукописи, книги, художні шедеври, позбавляючи наступні покоління історичної пам’яті.

Ой, летіло помело

Через наше село.

Стовпом дим.

Стовпом дим.

Сіло спочивати

На дядькову хату.

Стовпом дим, стовпом дим.

А дядькова хата загорілася.

Та й горить, та й горить.

А Йванкова голова

Засмалилася

Та й курить, та й курить.

А Маруся з радощами

Носить воду пригорщами

Та й гасить, та й гасить!

Що загасять, то й займеться,

А Маруся засміється.

Стовпом дим, стовпом дим.

— Св. мученица Агафья (17 февраля) считается во многих местах Руси заступницей от пожара, и в день её памяти здесь освящается хлеб с солью, который хранится в домах, как надёжнейшее средство от огня. Многие во время пожара бросают этот хлеб и соль в пылающее пламя или в сторону, в чистое поле, чтобы туда направился ветер с пожара.

— Намісником «дажбожових» внуків на землі був Пантелеймон, або як його ще називали в народі — Паликопа чи Палій. Свято це тримається постійного числа — 9 серпня. Святий Пантелеймон здавна вважається охоронцем людей та збіжжя од вогню, спричиненого переважно від блискавок. Такі пожежі люди пов’язували «з карою божою» (з цього приводу казали: «Як Бог запалив, то чоловік не погасить», їх можна було загасити лише за допомогою покровительської ікони та Смоленської Божої Матері, яку відзначають днем пізніше, 10 серпня. Гасити вогнище годилося переважно кисломолочними продуктами.

— У давніші часи свіжовижате збіжжя зберігали в копах та стіжках, і блискавки здебільшого влучали у них. Щоб не розгнівати Паликопу, люди намагалися вшанувати його — запалювали перед іконою свічку і не працювали, особливо не звозили з полів збіжжя, бо тоді «Палій обов’язково вцілить блискавкою». З цього приводу побутувало чимало різноманітних застережливих переказів.

— При культових осередках є святі ікони, на яких зображена Богородиця — Мати Божа, їх називають «Неопалимими Купинами». За віруваннями, образ Неопалимої Купини оберігає оселю від вогню, загалом одвертає пожежу.

В художньому, себто в ширшому значенні, символ неопалимої купини набрав найвищого розвою в кінці шестидесятих років ХХ століття. Походження афористичного вислову «неопалима купина» пов’язують з біблійною міфологією. У книзі Ісход розповідається про першу зустріч Моїсея з Богом. У цей час, начебто, пророк сидів у терновому кущі, який горів, але не спопелявся. Звідси, отже, й крилатий вислів — «неопалима купина», себто незнищеність, постійне самооновлення, безсмертя. В класичній літературі вона асоціюється з Україною — її нелегкою, почасти трагічною долею. Адже за найжорстокіших часів наш народ зберігав і оновлював свої звичаї й традиції. Саме за їх допомогою наші пращури протягом багатьох століть боронили свою рідну землю. Отже, біблійний вислів став національним символом. Згадаймо Довженкове: «І стоїть Україна перед нашим духовним зором, як неопалима купина». Особливо символічний він тепер, коли будуємо свою незалежну й соборну державу.

Учень

Вогонь дарує людям світло,

Вогонь дарує їм тепло.

Коли б тепло і світло зникли,

Життя б на світі не було.

ЧЕРНОБЫЛЬСКАЯ СТРАШНАЯ БЕДА

Чернобыльская страшная беда

Стократно повторила Хиросиму,

Но родина у каждого одна,

В осколках не собрать её по миру.

Чернобыльская страшная беда —

В безмолвии покинутых селений.

Глазницами оконными дома

На нас взирают, будто с сожаленьем.

Чернобыльская страшная беда —

В лесах, полях запретно — сиротливых,

В безжизненных дорогах и мечтах,

Во многом в чём-то неосуществимых.

Чернобыльская страшная беда

Прошлась по судьбам слепо и коварно.

Отравлена земля, заброшены поля,

И душу ранит болью неустанной.

Чернобыльская страшная беда,

Заложников и жертв ты взять сумела.

Твоя беда — Людская Доброта,

Лишь с ней тебя мы легче одолеем.

(А. Пудов)

1-й ученик

Он всегда бывает разным,

Удивительный огонь.

То буяном безобразным,

То тихоней из тихонь.

2-й ученик

То он змейкой торопливой

По сухой скользит коре,

То косматой рыжей гривой

Полыхает на заре.

3-й ученик

Вот на спичке, как на ветке,

Голубой дрожит листок.

Вот, ломая прутья клетки

Хищный делает бросок!…

4-й ученик

Да, огонь бывает разный —

Бледно-жёлтый, ярко-красный,

Синий или золотой,

Очень добрый,

Очень злой.

5-й ученик

Злой огонь — огонь пожара,

Злой огонь — огонь войны!

От безжалостного жара

Дни темны,

Поля черны.

Жители земного шара,

Граждане любой страны

Злой огонь

Гасить должны!

Література

1.   Бардакова Ю. Е. Огни святого рождества // Початкове навчання та виховання.— 2004.— № 35 (39).

2.   Благослови, мати... Уроки українського народознавства в школі.— К.: Освіта, 1995.

3.   Загадки.— К.: Дніпро, 1987.

4.   Зуева Т. В. Русский фольклор, Словар-справочник.— М.: Просвещение, 2002.

5.   Ильин М. Как человек стал великаном: Избранные произведения.— М.:

6.   Государственное издательство художественной литературы, 1962.— С. 430, 510.

7.   Кун Н. А. Легенды и мифы Древней Греции.— Х.: Каштан, 2001.— С. 76–86.

8.   Кучеренко М. Вогонь, брат води // Народне слово.— 2005.— № 26.

9.   Лубківський Р. Вогонь: Хрестоматія.— Львів: Літературна Львівщина, 2004.

10. Месяцеслов.— М.: Художественная литература, 1990.— С. 50, 51, 88.

11. Настільна книга-календар «Дванадцять місяців».— К.: Веселка, 1994.

12. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу.— К.: Акціонерне товариство // «Обереги», 1992.

13. Скуратівський В. Святвечір.— К.: Вироб.комерц. фірма «Перлина», 1994.

14. Советский энциклопедический словарь.— М.: Советская энциклопедия, 1985.

15. Попок Е. Л. Чтобы не было пожара.— М.: Просвещение, 1988.

16. Энциклопедия русских обычаев.— М.: Вече, 2001.

Відгуки читачів