Використання притчі у виховному процесі

 

Л. В. Туріщева, канд. психол. наук, ХНПУ ім. Г. С. Сковороди


Організація занять із психології передбачає якісне перетворення наукового психологічного матеріалу, для того щоб у результаті роботи із психологічними знаннями сталася зміна способу бачення світу і зміна ставлення учнів до нього й до себе; інакше кажучи, щоб відбувся розвиток самосвідомості. Це питання розглядали у своїх роботах вітчизняні й закордонні психологи К. І . А лексєєв, І. В . В ачков, Дж. Міллс, Р. Кроулі та ін.

 

Притча — невелика оповідь, що в алегоричній формі подає моральне повчання і за своєю суттю близька до байки. Але, на відмінну від багатозначності байки, у притчі завжди міститься певна дидактична ідея. У притчі може йтися про окремі моральні норми (притча Л. Толстого), про особливості психології людини, зумовлені суспільним життям (притчі Ф. Кафки, «Оповідання для хрестоматії» В. Борхерта) або такі, що мають самодостатній характер, є невід’ємною властивістю особистості (притчі Ж. П. С артра, А. Камю та ін.).

 

Притча — невеликий дидактико-алегоричний літературний жанр, що містить у собі моральне повчання («премудрість»). Використовуючи притчу, учитель може керувати увагою групи, актуалізувати потрібний змістовний контекст. Н. Пезешкіан виокремив функції таких притч та історій:

  • функція дзеркала (за допомогою історій людина може порівняти свої думки й переживання з тим, про що розповідається в цих історіях, і сприйняти те, що наразі відповідає власним психічним структурам);
  • функція моделі (як відомо, історії — це моделі, отже, вони допомагають учитися за допомогою моделі: дають можливість людині по-різному інтерпретувати зміст історій, подій, викладених у них, зіставити цей зміст із власною ситуацією);
  • функція опосередкування (історія стає своєрідним захисним буфером, що дозволяє учасникам висловити свої думки через власне розуміння історії);
  • функція зберігання досвіду (легко запам’ятовуються й, оскільки пов’язані з досвідом, допомагають зберігати його);
  • функція носія традицій (історії та притчі спрямовують думку за межі індивідуального життєвого обрію й передають естафету думок, міркувань, асоціацій далі);
  • історія як помічник у поверненні на більш ранні етапи індивідуального розвитку (їх використання допомагає зняти напруженість у групі, атмосфера стає теплішою; також слід зазначити,що історії звернені до інтуїції та фантазії).
Dounload PDF

Відгуки читачів