Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Великий Карл

Наталя ШУБЕНКО

Дивно, але факт! Якби 17 жовтня 1685 р. Людовік XIV не підписав указ про скасування Нантського едикту, геній великого поета і художника Тараса Шевченка не став би надбанням світової культури. Так і залишився б Шевченко одним із тисяч кріпаків, чий талант розбився об глуху стіну кріпацтва. «До чого тут Людовік XIV?» — спитаєте ви. Усе дуже просто. У результаті підписання указу у Франції почалося переслідування гугенотів. Сотнями тисяч втікали вони з рідної Франції на чужину. Серед біженців були і предки родини Брюлло, які опинились у Росії. Один із потомків цього роду, молодий талановитий художник Карл русифікував прізвище, підписуючи свої роботи «Брюллов». А одного чудового дня шляхи Карла Брюллова і Тараса Шевченка перетнулися. Цю зустріч можна вважати доленосною для української культури, адже саме вона подарувала Шевченкові свободу.


Великий Карл

Наталя ШУБЕНКО

Дивно, але факт! Якби 17 жовтня 1685 р. Людовік XIV не підписав указ про скасування Нантського едикту, геній великого поета і художника Тараса Шевченка не став би надбанням світової культури. Так і залишився б Шевченко одним із тисяч кріпаків, чий талант розбився об глуху стіну кріпацтва. «До чого тут Людовік XIV?» — спитаєте ви. Усе дуже просто. У результаті підписання указу у Франції почалося переслідування гугенотів. Сотнями тисяч втікали вони з рідної Франції на чужину. Серед біженців були і предки родини Брюлло, які опинились у Росії. Один із потомків цього роду, молодий талановитий художник Карл русифікував прізвище, підписуючи свої роботи «Брюллов». А одного чудового дня шляхи Карла Брюллова і Тараса Шевченка перетнулися. Цю зустріч можна вважати доленосною для української культури, адже саме вона подарувала Шевченкові свободу.

Т. Г. Шевченко. Портрет олівцем К. Брюллова (4835)

Т. Г. Шевченко. Автопортрет зі свічкою (1860)

Щоб уявити собі події 1838– 1839 рр., коли вирішувалась доля Шевченка, необхідно зрозуміти, якою людиною був Карл Брюллов, навіщо йому, відомому і визнаному художнику, опікуватися долею нещасного кріпака. Спогади сучасників про Брюллова — це фактично добірка легенд про його дивовижне життя та його влучні афористичні висловлювання, що передавалися з уст в уста, можна сказати, анекдоти, в яких Брюллов постає як людина незалежна, запальна, схильна до миттєвої зміни почуттів.

Він народився в 1799 р., знаменному не лише для Росії, але й для усієї Європи. У цьому році Наполеон Бонапарт, придушивши французьку революцію, оголосив себе диктатором. Цього ж року в домі непримітних московських дворян Пушкіних народився син Олександр, а в маленькому французькому містечку Турі — Оноре де Бальзак. Непогана компанія!

Карл Брюллов на все життя запам’ятав один епізод свого дитинства. Він тихенько грався в саду, коли роздратований чимось батько без жодної причини дав йому ляпаса, та такого, що Карл оглух і до кінця життя не дочував на ліве вухо. Для хлопчика це стало подвійним уроком: по-перше, він зрозумів, як не можна виховувати (це згодом сталося йому в пригоді у стосунках з учнями), а по-друге, з’явилося певне відчуття вседозволеності. Якщо шановний батько, роздратувавшись, не вважає за потрібне стримуватися, виходить, стриманість узагалі не варта зусиль? Згодом численні вчинки Брюллова були відгуками того дитячого ляпасу, а головне, зникло почуття страху — перед труднощами, випробуваннями, перед можновладцями. Ось яскравий приклад. Ніхто, окрім Брюллова, не смів відмовлятися від замовлень і покровительства царської родини. Отримавши наказ написати портрет Миколи І, художник, скориставшись запізненням імператора, пішов з майстерні, а імператрицю, на жах лейб-медика, примусив позувати під зливою. Іншого й за меншу провинність арештували та заслали, а Брюллову все миналося безкарно! Він був вищий за умовності, вищий за прийняті в товаристві правила. Коли його запросили викладати в Академії мистецтв, він жодного разу не вдягнув обов’язкового для всіх інших мундира. Дивлячись, як цар терпить вередування художника, весь вищий світ також ховає пиху. Але ж зовсім недавно в аристократичній вітальні до художника ставились не набагато краще за лакея. Брюллов примусив вищий світ, двір рахуватися із собою, а отже, і з особистістю художника, артиста.

К. Брюллов. Італійський полудень

Не дивно, що саме до Карла Брюллова звернулися по допомогу ті, хто опікувався долею обдарованого кріпака, юного Тараса Шевченка. Разом із рештою челяді заможного поміщика Енгельгардта, який переїхав до Петербурга, прибув до столиці і сімнадцятирічний козачок Тарас. Він малював із дитинства — де і чим доведеться. Перші малюнки — вугільчиком, на стінах, дверях, воротах. У Петербурзі учень Брюлова Іван Сошенко побачив Шевченка в Літньому саду, коли той захоплено малював мармурову статую. Перший погляд на малюнок сказав Сошенку — перед ним неабиякий талант. Він порадився з іще одним учнем Брюллова, Аполлоном Мокрицьким, і разом вони вирішили визволити Шевченка з кріпацтва. По допомогу вони звернулися до свого великого вчителя. «Здається, це буде єдиний спосіб — через Брюллова позбавити його важких, ненависних кайданів рабства. Де ж це бачено: людина з талантом страждає в неволі з примхи грубого пана»,— записує Мокрицький у щоденнику 18 березня 1937 р. Брюллов, звісно, погодився й особисто пішов до Енгельгардта. Довго доводив упертому поміщику необхідність дати визвольного листа кріпаку, говорив про обдарованість Шевченка, закликав до гуманності. Але в Енгельгардта були власні плани на майбутнє, у мріях він уже уявляв Шевченка як особистого художника на заздрість друзям і сусідам. Не витримавши тупості поміщика, Брюллов, украй роздратований, залишив Енгельгардта, а на запитання Сошенка про успіх переговорів презирливо назвав кріпосника «найбільшою свинею в торжковських туфлях» і сказав, що більше до нього не звертатиметься. Почали відшукувати інші шляхи. Залишався тільки викуп. Цього разу до Енгельгардта пішов Венеціанов. Енгельгардт протримав усесвітньо відомого художника в передній понад годину. А коли все-таки зволив прийняти його, то прямо заявив: «Яка ще філантропія! Гроші й нічого іншого! Моя остаточна ціна — 2500 рублів!». Старому професору не залишалося нічого іншого, як погодитись.

К. Брюллов. Автопортрет

Сума на ті часи була величезною. Заробити її Брюллов вирішив, написавши портрет Жуковського. Жуковський як вихователь спадкоємця престолу мав вплив при дворі, його портрет, та ще й кисті самого Брюллова, можна було розіграти в лотерею.

Натхненний гарною перспективою, Брюллов береться до роботи. Писалось надзвичайно легко. Мабуть, тому, що на

дихало все — модель, високе призначення портрету, який мав послужити здобуттю людиною свободи. Портрет вийшов надзвичайно вдалим, і 28 квітня 1838 р. гроші передали Енгельгардту. Коли Шевченку вручили визвольного листа, на нього неможливо було дивитися без сліз. Та й решта «змовників» не могли стримати радості. Наступні дні Шевченко не полишав своєї «відпускної грамоти», читав її ледь не по складах, цілував і плакав. Після цього Тарас зміг вступити до Академії мистецтв, куди кріпакам було зась. Але більшу частину часу він перебував при Брюллові, а незабаром узагалі перейшов до нього жити.

К. Брюллов. Портрет Жуковського (1837-1838)

Брюллов-учитель відіграв у житті Шевченка вирішальну роль. Адже він кинув виклик загальноприйнятим нормам не лише своєю поведінкою, але і творчістю. Художникам тих часів належало писати виключно сюжети з Біблії, греко-римської історії та міфології. Нічого спільного з реальним життям! Жодних свіжих думок! Брюллов зумів уникнути цієї рабської залежності, яка для більшості ставала неминучою платою за грошове утримання та казенну квартиру. Всупереч указівкам згори він пише сам і заохочує заняття своїх учнів портретом і навіть «низьким родом» — побутовим жанром. На початку своєї педагогічної діяльності він зрозумів головне — вчитися жити слід самостійно. Він по крихтах відбирає з минулого все, що допомогло йому стати художником. І на цьому будує свої уроки. Причому не менше, ніж класними заняттями, навчає власним прикладом — своєю творчістю, чарівливістю своєї особистості. До Брюллова біжать, кидаючи колишніх наставників: Мокрицький і Тиранов залишили заради «великого Карла» самого Венеціанова. Неважко уявити ставлення Шевченка до вчителя. У Брюллові його захоплювало все: і те, що вчитель завжди тримається по-товариськи, як рівний, і те, як незалежно поводиться з начальством. Усупереч пліткам про скупість, Брюллов допомагав грошима багатьом учням, у тому числі й Шевченку, годував їх, діставав матеріали.

К. Брюллов. Вершниця

К. Брюллов. Вірсавія

Про те, як навчав професор Карл Павлович Брюллов, ми знаємо лише з уривчастих висловлювань його учнів, бо сам він не любив писати й не залишив педагогічних заміток. Перше, що відзначають усі,— нове ставлення до натури, нове розуміння малюнка, кольору, композиції. Брюллов навчав не просто неупереджено бачити натуру, але й від правди зовнішніх форм просуватися до правди осягнення характеру, до «внутрішньої людини». Брюллов був першим із російських художників, хто поставив натуру понад усе. Як сказав Микола Ге, «в цьому вивільненні полягає можливість народної і вільної творчості». Брюллов наставляв учнів для кожної натури вибирати особливу манеру, що відповідає її специфіці. «Думка і малюнок — це подружжя,— казав Брюллов.— Почуття сіє в художнику думку, малюнок народжує її, поодинці вони безплідні». Від колориту він вимагав природності, вчив, як досягти того, щоб у живопису «не видно було фарб, щоб фарба перетворилася на природний колір, аж до натурального предмета». Відповідно до нового розуміння натури Брюллов навчав ставитись і до спадку майстрів минулого. «Не наслідуйте мене, немов мавпи,— повторював він учням. Справжній художник зобов’язаний вивчити спадок минулого, але все «своє» повинен знайти сам». Хтось із учнів сказав: «Якби Брюллов взявся за перо, то був би так само великий, тому що в усьому шукав життєву правду».

Йому замало було зустрічей з учнями в класах. Поступово склалася традиція вечірніх занять на квартирі Брюллова. Він сам підбирає учням літературу — радить читати Данте, Овідія, Гомера, праці з фізіології, рекомендує ті книги, які допоможуть учням, за висловом художника, «пізнати внутрішню людину і взагалі людину у зв’язку з цілим світом». У квартирі вчителя можна було жартувати, сміятися, розповідати смішні історії, але це зовсім не заважало серйозним розмовам та інтелектуальним суперечкам. А біля робіт майстра, які висіли на стінах, юнаки, як у храмі мистецтв, завмирали від захоплення.

Т. Г. Шевченко. Автопортрет (1847)

Т. Г. Шевченко. Киргизькі діти

У пам’яті Шевченка назавжди закарбувались спільні відвідування Ермітажу. «О, якби я міг передати вам хоч соту, хоч тисячну частку того, що я від нього тоді чув! — вигукував Шевченко.— Його слова неможливо перекласти на папір, вони скам’яніють». Кожний похід до Ермітажу перетворювався на лекцію з теорії мистецтва. Примусити думати — от головний постулат метода Брюллова. Улюбленим, найчастіше вживаним словом під час розмов з учнями в нього навіть було характерне «розумієте...». Приблизно те саме відбувалося на щорічних виставках в Академії. За Брюлловим зазвичай сунув натовп студентів, які буквально «ковтали» його репліки. Він був влучний в оцінках, відразу розпізнавав талановиту роботу і був нещадний до бездарності. Але і хвалив, і лаяв він не зневажливо, з погордою, а завжди повторював своє улюблене «розумієте...». Художник до нестями захоплювався чужими успіхами й часто перетворювався на помічника своїх учнів, щоб поліпшити їх твори. І незрозуміло, що діяло на учнів більше — власна робота чи безкорислива готовність майстра допомогти. Узагалі моральне виховання Брюллов уважав за найголовніше. Розмови з учителем про спокій духу й чистоту совісті багато в чому допомогли Шевченкові знайти свій моральний стрижень, який він проніс через усе життя. «Не клопочіться про те, щоб вас хвалили, щоб не принижувати себе у власних очах; ретельно вивчайте свою справу, не жалійте на це своїх зусиль; намагайтеся не здаватися знавцями, а бути ними насправді» — от головні моральні постулати «Великого Карла». Не багатьом ця наука виявилася по силах. Але Шевченко став одним із обраних, хто пішов далі за вчителя. Йому вдалося це тому, що саме він став послідовником створеного Брюлловим напряму. Напряму, який не виник би, якби творець «Помпеї» не зруйнував загату академічних умовностей і не надав би своїм учням інерції руху єдино вірним для вітчизняного мистецтва шляхом. Шевченко зумів узяти все, що дав йому майстер, і, дотримуючись його заповіту «страждати й любити», вклав у всі свої творіння серце. Що б не робив він згодом, він завжди питав себе: «А як би до цього поставився вчитель?». «Перед його чудовими творами я замислювався і плекав у своєму серці кобзаря і своїх кровожерливих гайдамаків. Переді мною розстилався степ, усіяний курганами. Переді мою красувалась моя прекрасна, моя бідна Вкраїна в усій своїй непорочній меланхолічній красі»,— писав Шевченко. Можна по-різному пояснити, чому поет, відірваний від України ще дитиною, через якихось 10–11 років став справжнім «співцем своєї країни». Але, за його власним визнанням, саме великий художник Карл Брюллов відіграв тут вирішальну роль.

Т. Г. Шевченко. Сліпий

Т. Г. Шевченко. Автопортрет (1860)

Відгуки читачів