Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Одіссея мандрівного філософа

Наталя ШУБЕНКО

У сірій робі, з ціпком і торбою, в якій — кілька книг і рукописи, мандрував він Україною, Росією, Кавказом. Їв раз на день, не вживав м’яса, спав чотири години на добу, але аскетом не був. Любив природу і музику, ніколи не розлучався з флейтою, вмів грати на кобзі та скрипці. Знав мистецтво життя і таємницю щастя. Тому був бажаним гостем у кожному домі. У селянських хатах висіли його портрети, а в народі розповідали нескінченні історії про геніального старого, який полюбляв називати себе поетом і філософом.


Одіссея мандрівного філософа

Наталя ШУБЕНКО

У сірій робі, з ціпком і торбою, в якій — кілька книг і рукописи, мандрував він Україною, Росією, Кавказом. Їв раз на день, не вживав м’яса, спав чотири години на добу, але аскетом не був. Любив природу і музику, ніколи не розлучався з флейтою, вмів грати на кобзі та скрипці. Знав мистецтво життя і таємницю щастя. Тому був бажаним гостем у кожному домі. У селянських хатах висіли його портрети, а в народі розповідали нескінченні історії про геніального старого, який полюбляв називати себе поетом і філософом.

 

Сковорода. Копія з гравюри Мате

Насправді Григорій Савович Сковорода був не лише поетом і філософом, але і просвітителем, соціологом і найвидатнішим педагогом. За його книгами вчився читати Тарас Шевченко, його думки миттєво перетворювались на байки, притчі, пісні й розносились світом кобзарями та лірниками. Головною метою просвітительської діяльності Сковороди було відкрити людям рецепт щастя. А у світлі цієї надзадачі переосмислювалась і сутність праці, і роль учителя, і ставлення до природи, життя, істини, любові. Багато які з висловлювань Сковороди стали крилатими; з їх допомогою не одне покоління людей навчалося мистецтву жити.

Григорій Савович Сковорода був родом із низів суспільства, що було цілком закономірно. Чи багато маємо історичних прикладів народження генія в заможній сім’ї? У будь-якому випадку, зі злиднів інтелектуальні лідери виходили набагато частіше. Сковорода народився 22 листопада 1722 р. в селі Чорнухи Лубенського полку Київської губернії в сім’ї малоземельного козака. Обдарований він був надзвичайно: рано почав читати, виявляв цікавість до природи, сам писав музику і грав на сопілці. У 12 років він вступив до Києво-Могилянської академії і відразу опинився в центрі наукового та культурного життя. Академія була першою вищою школою України.

 

Сковорода в дорозі. Худ. І. І. Їжакевич

Тут одночасно зі Сковородою навчалися майбутній видатний учений Ломоносов, прогресивні діячі Прокопович і Кониський. Порядки в Академії були суворі: розмовляти студента повинні були латиною, їм заборонялося сперечатися з наставниками, мати при собі зброю, глузувати з убогих, дивитися кулачні бої. Хоча тим, хто бажав навчатися, такі порядки навіть подобались. I звичайно, вони припали до душі одному з перших учнів, Григорію Сковороді. Однак незабаром йому довелося перервати навчання з причин, які не залежали від його бажання. Це був один з небагатьох випадків, коли Сковорода підкорився чужій волі.

Сковорода із селянами. Худ. А. Л. Насєдкін

У Росії в ті часи царювала весела життєрадісна імператриця Єлизавета. Дочка Петра I не спадкувала від батька державного розуму й політичного глузду, зате вміла веселитися «до знесилля». Однією з улюблених розваг імператриці була придворна капела, співаки для якої відбиралися по всій Росії. Членом придворної капели і став Сковорода, який мав чудовий альт. Звичаї при дворі були суперечливі: з одного боку — суворий розпорядок, щоденні репетиції, покарання за найменшу провину, з іншого — необхідність брати участь у придворному житті, розгульному, а почасти навіть розпутному. Цікава деталь: член хору одержував щомісячно п’ять відер горілки — в рахунок гонорару. Щоправда, історія мовчить про те, що робив із цим «гонораром» Сковорода. По всьому виходило, що він витримав «випробування світом» і за першої ж можливості залишив пишний і пустий імператорський двір. Незабаром йому посміхнулася вдача: допитливий студент давно вже мріяв побачити міста освіченої Європи, і ця мрія здійснилася. Генерал-майору Федору Вишневському знадобився перекладач на час посольської місії. Генерал-майор отримав надзвичайно важливе доручення від самої імператриці: вивчити технологію виробництва токайських вин і, звичайно ж, закупити значні партії для царського двору. Для Сковороди ця поїздка була унікальною можливістю долучитися до досягнень європейської цивілізації, познайомитися з життям, побутом, мистецтвом і звичаями європейських народів. Він відвідав Австрію, Словаччину, Італію, Німеччину, вивчив німецьку мову, познайомився з працями Лейбніца. Додому Григорій повернувся, як пише його учень і біограф Михайло Ковалінський, «сповнений ученістю та знаннями, але з порожнім гаманцем». Що ж, порожній гаманець у поєднанні з ученістю та знаннями — це був звичний стан Сковороди впродовж усього життя. Він був занадто незалежним, щоб заради платні, шматка хліба й даху над головою поступатися своїми принципами. Одержавши місце викладача в Переяславському колегіумі, він відкрито виступив проти норм церковної поетики. Своїх вихованців він навчав писати не довгі панегірики, а вірші — від серця й душі. Сковорода був звільнений, як неблагонадійний безбожник із крамольними думками. В 1759 р. він прийняв пропозицію викладати в Харківському колегіумі. Історія повторилась: тричі його звільняли за вільнодумство. Не допомогло навіть покровительство харківського губернатора Щербініна, людини освіченої та розважливої. Історики стверджують, що Щербінін мав здоровий гумор, полюбляв музику і науки. Про Сковороду він багато чув і, дізнавшись, що вчений знову без заробітку, запросив його до себе. От одна з версій їх бесіди, що стала легендою. «Чому ніяк не визначишся?» — питає губернатор. «Шановний пане,— відповідає Сковорода,— світ нагадує театр: щоб успішно зобразити в театрі гру, обирають роль за здібностями. Я довго розмірковував про це і зрозумів, що не можу грати в театрі-світі роль іншої особи, крім низької, простої, безтурботної. Я цю роль обрав і задоволений». Дивно, але губернатору незалежність Сковороди сподобалася. Він сказав: «Ось розумна людина! Менше було б у світі глупства, якби люди так міркували».

 

Сковорода в Бабаях. Худ. Ю. Любавін

Сковорода про щастя:

  • «Справжнє щастя всередині нас, безперервно думай, щоб пізнати себе».
  • «Якщо твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то ти щасливий».
  • «Не той щасливий, хто бажає кращого, а той, хто задоволений тим, що має».

Сковорода про любов:

  • «Любов виникає з любові, якщо хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».
  • «Любов — це початок, середина і кінець, альфа й омега».

Сковорода про природу:

  • «Не вчи яблуню родити яблука, вже сама природа навчила її».
  • «Невидима пружина рухає весь механізм годинника».

Сковорода про людину:

  • «Людина     це маленький світ».
  • «Безумцеві властиво бажати втраченого и не радіти тому, що залишилось».

Сковорода про життя:

  •  «Вчись на чужих прикладах і будеш вільним від нещасть».
  • «Дехто живе, щоб їсти, а я ш для того, щоб жити».

Сковорода про істину:

·         «Як ліки не завжди приємні, так істина буває суворою».

·         «Як посієш в юності, так пожнеш у старості».

 

Титульний аркуш збірки творів Сковороди

Однак утиски тривали. В 1769 р. Сковорода остаточно залишив Харківський колегіум і до останніх днів вів життя мандрівного філософа. Саме в цей період він написав більшість своїх творів, які в численних переписах, зроблених друзями й однодумцями філософа, поширились територією України та Росії, а деякі дійшли до Румунії, Болгарії та Польщі. Підсумок його життя — це 18 філософських трактатів, переклади з грецької та латини, розробка власного філософського й етичного вчення, педагогічна теорія, вірші, байки, пісні. Окрема сторінка спадку Г. С. Сковороди — це листи його учню і товаришу М. Ковалинському, які стали справжньою енциклопедією унікальних педагогічних прийомів і за два з половиною століття не втратили своєї актуальності. Ось деякі цитати із цього унікального документа: «Навчайся на прикладі інших, не знатимеш горя», «З допомогою часу можна купити небо, навіть самого Бога», «Чим повільніше вчиш, тим більш плідним буде навчання», «Хто думає про науку, той любить її, хто любить її, той ніколи не припинить навчатись», «Як дурість вважається матір’ю всіх пороків, так мудрість є справжньою матір’ю чесності та скромності».

Пам’ятник Сковороді

Поголос про мудрого й безкорисливого старого Сковороду пішов по всій Росії. Долетів і до Петербурга. Багато чого змінилося в столиці з часів веселої матінки Єлизавети. Тепер царювала Катерина ІІ — мудра, жорстока, владна. Наслухавшись розповідей про великого українського філософа, освічена імператриця вирішила тримати його, як кажуть, під рукою і веліла Потьомкіну привезти Сковороду до столиці. Згідно з легендою, гонець Потьомкіна застав його з флейтою, обабіч шляху, а поряд ходила вівця селянина, який у цей час дав притулок філософу. Сковорода вислухав улесливу пропозицію та відповів: «Перекажіть матінці-цариці, що я не залишу Батьківщину». З цього приводу навіть зберігся двовірш Сковороди:

Мені моя сопілка та вівця

Дорожчі від царського вінця!

Могила Сковороди

Так і завершив свій життєвий шлях Сковорода — в мандрах, злиденності, неприйнятній для пересічної людини стриманості та скромності. Здавалося б, багате духовне життя остаточно витіснило з нього бажання плоті й тілесні потреби. Його спадок сьогодні вивчається вченими, його особистість і творчість стають темами дисертацій з педагогіки, філософії, психології. Його вважали своїм учителем Котляревський, Квітка-Основ’яненко, Толстой, Горький, Франко та ін. Але остаточно Сковороду ще не зрозуміли, не вивчили, не розкрили. Чого варта лише остання легенда про старого Григорія Савовича, яка розповідає, що він передбачив свою смерть, самотужки викопав собі могилу і написав автоепітафію. Рядки з останнього твору Сковороди викарбувані на його могилі: «Світ ловив мене, але не спіймав».

МУЖНІ ЖІНКИ

Катерина Буданова

З15 квітня 1942 року Буданова захищала небо Саратова. У парі проти дванадцяти, одна проти тринадцяти, одна проти двох, у складі четвірки проти дев’ятнадцяти — такі були лише деякі повітряні бої, через які пройшла льотчиця. Наприкінці листопаду молодшого лейтенанта Буданову, як одну з кращих і досвідчених льотчиць, зарахували в групу «вільних мисливців». Проте доля відвела їй мало часу для польоту — 19 липня 1943 року її не стало.

В останній день свого життя Катя в складі групи винищувачів прикривала наші Іл.-2. Буданова була замикаючою в групі прикриття й раптово побачила зовсім поруч трійку німецьких літаків. Попередити своїх товаришів про небезпеку було вже пізно, і льотчиця прийняла нерівний бій сама... У цьому бою вона одержала свою останню, одинадцяту, перемогу. Відважну героїню скромно поховали, а командування відразу представило її до звання Героя Радянського Союзу. Але звання їй присвоїли через півстоліття після звершення останнього подвигу — у 1993 році.

Відгуки читачів