Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

МУЖНІ ЖІНКИ

Жінка. Мадонна. Мати. Прародителька, покликана захищати свій рід, уособлювати минуле, сьогодення і майбутнє. Незважаючи на цю високу роль, жінку завжди підкоряли собі чоловіки. Так уже повелося: в уявленні наших сильних супутників: ми повинні бути тендітними, ніжними, затишними й домашніми. Але життя підносить різні сюрпризи, й іноді доводиться ламати своє жіноче єство й робити справжні ЧОЛОВІЧІ ВЧИНКИ. Проте давайте призупинимося й спробуємо визначитися, що ж таке чоловічий учинок. Головна складова чоловічого вчинку — застосування сили. Не обов’язково фізичної, це може бути і сила духу або сила розуму. Друга складова — рішучість і мужність. Третя — здатність іти до кінця, як би важко й боляче не було. Жінки часто роблять чоловічі вчинки, й історія це неодноразово доводила. Вони управляють державами, б’ються у війнах, роблять грандіозні наукові відкриття. Саме ці три гілки «суто чоловічих» занять періодично покоряють жінки. І, на наш погляд, удало. Чоловіки говорять, що управляти країною — не жіночих рук діло. Але якщо подивитися в очі історії, жінки-правительки змінили життя не тільки у своїй країні, але й у цілому світі. Наприклад, поштова марка, якою ми користуємося дотепер, уперше з’явилася в Англії й стала використовуватися за пропозицією королеви Вікторії. Отже, перші наші героїні — жінки-правительки.


МУЖНІ ЖІНКИ

Такі «дрібні» питання, як виховання дітей, готування їжі, похід по магазинах, домашнє господарство, догляд за чоловіком, вирішує жінка, ВАЖЛИВІ й ГОЛОВНІ питання вирішує чоловік: хто буде наступним президентом, як уникнути світової катастрофи і що робити з розширенням чорних космічних дір...

Жінка. Мадонна. Мати. Прародителька, покликана захищати свій рід, уособлювати минуле, сьогодення і майбутнє. Незважаючи на цю високу роль, жінку завжди підкоряли собі чоловіки. Так уже повелося: в уявленні наших сильних супутників: ми повинні бути тендітними, ніжними, затишними й домашніми. Але життя підносить різні сюрпризи, й іноді доводиться ламати своє жіноче єство й робити справжні ЧОЛОВІЧІ ВЧИНКИ. Проте давайте призупинимося й спробуємо визначитися, що ж таке чоловічий учинок. Головна складова чоловічого вчинку — застосування сили. Не обов’язково фізичної, це може бути і сила духу або сила розуму. Друга складова — рішучість і мужність. Третя — здатність іти до кінця, як би важко й боляче не було. Жінки часто роблять чоловічі вчинки, й історія це неодноразово доводила. Вони управляють державами, б’ються у війнах, роблять грандіозні наукові відкриття. Саме ці три гілки «суто чоловічих» занять періодично покоряють жінки. І, на наш погляд, удало. Чоловіки говорять, що управляти країною — не жіночих рук діло. Але якщо подивитися в очі історії, жінки-правительки змінили життя не тільки у своїй країні, але й у цілому світі. Наприклад, поштова марка, якою ми користуємося дотепер, уперше з’явилася в Англії й стала використовуватися за пропозицією королеви Вікторії. Отже, перші наші героїні — жінки-правительки.

Княгиня Ольга

Святослав, син Ігорів, перший Князь слов’янського імені, був ще отроком, коли древляни вбили його батька. І не побачив би юний князь ні князівства Руського, ні життя свого, якби, за словами літописців, «провидіння не обдарило його матір властивостями душі незвичайної». Оволодівши престолом, Ольга за роки правління довела, що «слабка жінка може іноді рівнятися до великих мужів». Правила княгиня дуже по-жіночому: мудро, але безжалісно. Першою справою, що прославила її, була помста древлянам. Помсту за згубленого чоловіка, за сирітство сина й свою вимушену самітність Ольга продумала ретельно. Коли двадцять древлянських послів приплили до Києва із пропозицією до Ольги стати дружиною їхнього князя, вона попросила день на роздуми: «Завтра зроблю вам усю належну честь. Тепер поверніться до човна свого, і коли люди мої прийдуть за вами, веліть їм нести себе прямо в човні на руках...». Наступного дня древлян разом із човном кинули в яму й зарили заживо. А Ольга через гінця повідомила древлян, що вони повинні прислати за нею ще більш знаменитих мужів. Ті негайно відправили до Києва кращих громадян землі своєї. Там, за давнім слов’янським звичаєм, для гостей підготували лазню й потім у ній… спалили їх. Тоді Ольга веліла сказати древлянам, щоб вони варили мед у Коростені; що вона вже їде до них, бажаючи раніше другого шлюбу зробити тризну над могилою першого чоловіка. Ольга справді прийшла до міста Коростеня, зросила сльозами прах Ігорів, насипала високий курган над його могилою — донині видимий, як запевняють, біля цього місця — і на честь його зробила тризну. Потім почався веселий бенкет. А коли дія міцного меду затьмарила всім голови, Ольга пішла, подавши знак воїнам своїм,— і 5000 древлян, ними убитих, лягло навколо Ігоревої могили. Так розповідає літописець... Не будемо дивуватися жорстокості Ольги: віра й цивільні закони язичників виправдували невмолиму помсту; а ми повинні судити про героїв історії за звичаями їхнього часу. Вона змінила світ навколо себе настільки рішуче й сміливо, як тільки може вчиняти мужня жіноча натура, коли в неї не залишається іншого вибору. Однак ця жінка робила чоловічі вчинки, хоч би як там не казали, через суто жіноче почуття — любов до свого сина. Як тільки Святослав підріс, Ольга віддала кермо влади в його руки. Зробила вона це все так само мудро: формально передавши трон синові, Ольга до кінця своїх днів продовжувала бути головним режисером і постановником усіх князівських подій.

Катерина II

Коли юна німецька принцеса Софія-Августа-Фредерика-Емілія приїхала до Росії, із собою в неї було три плаття, півдюжини сорочок і стільки ж носових хусточок. Збіднілий рід Софії-Фредерики не міг дозволити собі розкоші. У Росії Софію прийняли не дуже радо — цесаревич Петро, її майбутній чоловік, відразу не злюбив принцеси. Але Софії було байдуже, любить її Петро чи ні. Вона хотіла бути російською царицею. І це їй удалося.

Правління Катерини історики дотепер не можуть охарактеризувати однозначно. Можна сказати тільки одне: це було воістину жіноче правління. За час свого перебування на троні Катерина змінила дванадцять фаворитів. Ця жінка робила з чоловіками все, що їй спадало на думку. Вона могла подарувати черговому коханцеві титул, маєтки, кріпаків, могла навіть зробити королем (так було із С. Понятовським, який став королем Польщі), а могла в один момент вислати в глибоку провінцію. Фаворити Катерини, живучи з імператрицею, визнавалися людьми, що служили батьківщині й престолу: вони тішили дозвілля своєї государині, даючи їй силу для нових праць. Відомий історик Кастера обчислив, у що обійшлися Росії фаворити Катерини II. Готівкою вони одержали від неї понад 100 мільйонів карбованців. При тодішньому російському бюджеті, що не перевищував 80 мільйонів карбованців на рік, це була величезна сума. Вартість земель, що належали фаворитам, була не менш великою. Крім того, в подарунок входили селяни, палаци, багато коштовностей, посуду. Однак не дамо чоловікам можливість позловтішатися й ще раз сказати свою улюблену фразу про те, що місце жінки на кухні. От тільки декілька цифр, що демонструють силу жіночого правління: за час царювання Катериною було здобуто 78 перемог, відвойовані в Польщі й Туреччини землі з населенням до 7 млн осіб, армія зі 162 тис. осіб посилена до 312 тис., побудовано 144 міста, число фабрик збільшилося з 500 до 2 тис., населення імперії в цілому збільшилося з 19 млн осіб (1762 р.) до 36 млн (1796 р.). І що важать у порівнянні з цим деякі жіночі примхи імператриці?

Наступна категорія мужніх жінок — жінки-войовниці.

Жанна Д’арк

«Мені небесний цар доручив, зробити облогу з Орлеана і, по-друге, повести короля на коронацію в Реймс». Після цієї фрази при дворі селянську дівчинку мали були осміяти й прогнати геть, а їй повірили… Звичайно, у ті часи, коли в Європі панували забобони, коли по всій Франції розійшлася чутка, що країну має згубити жінка, а врятувати дівчина, люди ладні були повірити в що завгодно. До того ж Жанна неодноразово вражала своїм даром передбачення. Наприклад, історики пишуть, що під час її першої аудієнції в короля той — для перевірки Жанни — нібито змішався з юр

бою придворних і був уражений, що вона не помилилася й відразу підійшла саме до нього. Духівник Жанни Жан Паскераль розповідав про ще один цікавий випадок: «Коли вона підходила до замку, з’явився якийсь вершник, який скрикнув, побачивши Жанну: «І це Діва?». Він ображав її і богохулив. На що вона відповіла: «Чому ви паплюжите Бога, ви, хто такий близький до власної смерті?!». І годину потому та людина, напившись, упала у колодязь і потонула».

Проте крім побожного страху чоловіки, що оточували Орлеанську Діву, схиляли голови перед її мужністю. У походах Жанна спала прямо на землі, не знімаючи обладунку, а коли її було поранено, сама витягла стрілу з тіла й продовжила бій. Не дивно, що під її проводом французи боролися, за словами сучасника, «так, начебто вважали себе безсмертними». Таке почуття може вселити чоловікам тільки жінка. Жінка, перевагу якої вони не в змозі ігнорувати… Цілком природно, що вона впала від рук чоловіків, за мовчазною згодою тих самих людей, що самі створили із селянки надзвичайну войовницю. Чоловічий світ вбачав у Жанні д’Арк суперницю, вона становила небезпеку, і її слід було усунути. Що й було зроблено.

Олена Мазаник

Жінок-войовниць не обов’язково шукати в далекому минулому. Там вони, скоріше, виключення, ніж правило. А от в емансипованому двадцятому столітті їх було чимало. І багато хто з них — справжні героїні. Подвигу героя Радянського Союзу Олени Мазаник був у свій час присвячений художній фільм «Годинник зупинився опівночі». І не випадково. Уявіть собі: ви стоїте поруч зі страшним катом у його кабінеті. На грудях у вас захована міна... Як тільки кат піде, ви повинні проникнути в спальню й покласти міну в його постіль... Друзі сказали, що сама вона до потрібного часу не вибухне. Але ви ж про неї нічого більше не знаєте. Ви вперше в житті побачили, взяли в руки цю пекельну машину, завели її на північ і прив’язали до своїх грудей... А якщо вибухне не вночі, а зараз?.. Нехай тоді йому грець! Ближче, ближче до ката, щоб злетіти разом...

Міна вибухнула, коли було треба, і осіннього ранку 1943 року світ облетіла коротка звістка: «Женева, 22 вересня. ТАРС. У Мінську минулої вночі убитий ставленик Гітлера, “генеральний комісар Білорусії”, Вільгельм фон Кубе». Кат єврейського і білоруського народів.

З тих пір у мінському музеї Великої Вітчизняної війни серед інших експонатів зберігається звичайна жіноча сумочка, у якій тендітна гувернантка пронесла знаряддя помсти.

ХАТНІ СПРАВИ

Чорнична шарлотка

Крем

  • 400 г вершків 33-процентної жирності;
  • 150 г чорничного варення (або будь-якого іншого ягідного);
  • 2 столові ложки лікеру (або 1 столова ложка коньяку);
  • 1 пакетик желатину;
  • 1/2 склянки цукрової пудри;
  • щіпка лимонної кислоти.

Тісто        

  • 100 г чорничного варення;
  • 6 яєць;
  • 3/4 склянки борошна;
  • 1/2 склянки цукру.

Приготуйте крем: желатин замочіть у 1/2 склянки холодної води. Коли він набубнявіє, поставте його на повільний вогонь. Як тільки желатин розчиниться, зніміть його з вогню. Вершки збийте, варення змішайте із цукровою пудрою, лимонною кислотою і коньяком.

З’єднайте вершки з варенням і желатином, ретельно перемішайте.

Приготуйте тісто: міксером збийте яйця з цукром. В отриману суміш всипте борошно й перемішайте до утворення однорідної маси. 1/3 тіста відокремте і покладіть у круглу форму, вистелену пергаментом. Тісто, що залишилося, викладіть у форму, вистелену пергаментом розміром 30х30 см. Обидва коржі поставте в розігріту до 220 °С духовку на 5–7 хвилин. Витягніть круглий корж із форми. Коли коржі остигнуть, зніміть пергамент і змастіть їх чорничним варенням. Квадратний коржик скрутіть рулетом і поставте в холодильник на 2 години. Вийміть і наріжте кружечками завтовшки 1 сантиметр.

Круглий корж покладіть у форму для торта. З боків внутрішньої поверхні форми розкладіть рулетики. Заповніть кремом і поставте в морозилку на 2 години. Дістаньте торт із форми, перекладіть на блюдо і прикрасьте чорничним желе.

Марія Складовська-Кюрі

З тих пір як у 1892 році вона відправилася до Парижа й вступила до Сорбонни на факультет природознавства, Марія вела життя самітниці. Вона викреслила з планів свого життя всілякі розваги й дружні вечірки. Вона вчилася. Крок за кроком вона накопичувала знання в галузі математики, фізики та хімії. Одного разу вона зустріла однодумця — П’єра Кюрі,— і більше вони не розлучалися. Звичайно, у світі чоловіків не могли не поширитися чутки, що в спільній роботі чоловіка і жінки в галузі радіоактивності Марії належала роль лише технічного помічника. Вона довела протилежне, продовживши свою діяльність і заробивши другу Нобелівську премію вже після смерті П’єра. З усіх наших героїнь Марі була, мабуть, найменш жіночною: вона вдягалася максимально просто й узагалі не приділяла уваги побуту. Але навіть тут історія знає такі випадки: у 1903 році автори відкриття Полонію й Радію — Марія та П’єр Кюрі — були на банкеті, улаштованому на їхню честь, у Лондонському Королівському інституті. Винуватці торжества були збентежені вишуканістю публіки, що їх оточувала, блиском убрання і прикрас дам, що були присутні на торжествах. Марія, одягнена в звичне для неї скромне чорне плаття, вперше в житті опинилася в настільки блискучому оточенні. Незважаючи на весь свій аскетизм і байдужість до зовнішніх ефектів, її серце все-таки зворухнулося, і вона з істинно жіночим почуттям захоплено вимовила: «Послухай, П’єре, а всетаки це дуже красиво!».

Усетаки жінка, навіть наймужніша, назавжди залишається жінкою, і в цьому, напевно, її головна привабливість.

 

Відгуки читачів