Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Учитель року

Ольга Адам

Усі багато говорять про засилля жіноцтва в педагогіці. Це не зовсім так. От, наприклад, якщо розглянути історію конкурсу «Вчитель року» в Росії — більшість переможців — чоловіки, причому це були вчителі найрізноманітніших предметів. Ми пропонуємо ознайомитися з деякими з них. Повірте, це вельми цікаво. Про кожного з цих вчителів сміливо можна починати писати статтю або навіть книгу. Але ми трохи розповімо про всіх і докладніше зупинимося на одному. І неважливо, що всі вони жителі грізного і останнім часом не ласкавого північного сусіда. Річ у тім, що це дійсно гідні чоловіки та вчителі, достойні найвищого звання.


Учитель року

Ольга Адам

Усі багато говорять про засилля жіноцтва в педагогіці. Це не зовсім так. От, наприклад, якщо розглянути історію конкурсу «Вчитель року» в Росії — більшість переможців — чоловіки, причому це були вчителі найрізноманітніших предметів. Ми пропонуємо ознайомитися з деякими з них. Повірте, це вельми цікаво. Про кожного з цих вчителів сміливо можна починати писати статтю або навіть книгу. Але ми трохи розповімо про всіх і докладніше зупинимося на одному. І неважливо, що всі вони жителі грізного і останнім часом не ласкавого північного сусіда. Річ у тім, що це дійсно гідні чоловіки та вчителі, достойні найвищого звання.

Олександр Глозман

Історія конкурсу

У 1990 році на перший конкурс приїхав сибіряк Віктор Анцупов, вчитель образотворчого мистецтва з Абакана, що запам’ятався членам журі своєю незвичною біографією — чемпіон Куби 1988 року з підводного пірнання і Красноярського краю з моржування. На урок до Москви він привіз... самовар, у якості моделі. В’ячеслав Рябінін, вчитель технічної праці (далі урок праці було перейменовано в предмет «Технологія») із Златоуста, виявився пілотом-любителем, що налітав на надлегкому літаку «Школяр» 30 годин. Але було оголошено першого «Вчителя року СРСР»: ним став викладач-філолог з-під Тули Олександр Сутормін. Через рік другим і останнім «Вчителем року СРСР» був названий вчитель фізики середньої школи з Мінська Валерій Гербутов. (Саме з ним провів свою останню у якості президента зустріч Михайло Горбачов, що повернувся із Фороса. Наступного дня в Москві почався путч.) 1992 рік. Вчителем року, вже тепер Росії, став Артур Заруба. Тоді ж вперше прозвучала пісня Артура Заруби на вірші Роберта Рождественського «Шкільним вчителям», що одразу стала не тільки хітом сезону, але і гімном педагогічного змагання. Друге місце дісталося викладачеві німецької мови з Білгородської області Віктору Суміну, третє — вчителеві фізкультури з Барнаула Василю Табишкіну. Потім вищу оцінку журі отримав філолог і поет з Брянська Олег Парамонов. У 1994 році знову переміг мовознавець Михайло Нянковській, але з Ярославля.

Артур Заруба

Неймовірна і зворушлива історія відбулася з вчителем фізкультури Михайлом Федоровим з села Олександрівка Тамбовської області, якому рідні органи освіти не виділили ні копійки для поїздки.

 

Володимир Ільїн

Володимир Морар

Тоді він продав все своє господарство, аж до останньої корови, купив квитки, поїхав до Москви і виграв наступний конкурс. Через два роки почесне звання «Учителя року» отримав вчитель технології з Москви Олександр Глозман. Він жартував, що народився в шкільній майстерні — його батьки теж працювали вчителями праці. За конкурсом спостерігали американці — в гості до російських колег приїхала Національний вчитель США — 1997 Шерон Дрейпер. Її уразило, яка складна у нас конкурсна програма. На її думку, стати американським вчителем року набагато простіше. Вибір претендентів в США відбувається спочатку заочно і тільки потім кращі з кращих проходять очну співбесіду з журі, за підсумками якого і визначається переможець. Захоплена нашими вчителями, місіс Дрейпер присвятила їм вірш. А вчитель року — 93 Олег Парамонов переклав його російською мовою:

Олег Парамонов

Шерон Дрейпер та Олег Парамонов

В дни, когда враждуют страны,

В мире бедствий и разлук

Два великих океана

Нас свели пожатьем рук.

У рік дефолту один з конкурсантів, чуваський вчитель малювання Олександр Семенов, дарує мерові Москви Юрієві Лужкову свою картину. Олександр не тільки пише полотна, він вже декілька років на власні кошти будує художню школу в своєму селі. Здавалося, що його зовсім не тривожать фінансові проблеми. Але остаточна перемога дісталася вчителеві математики з Санки-Петербурга Володимиру Ільїну. На уроці-імпровізації він запитав своїх учнів: «Що таке математика?». Відповідь прийшла в кінці заняття — це краса. За рік до міленіуму переможцем стає вчитель музики з Челябінська Віктор Шилов. Просто усі розчулились, а дехто навіть пустив-таки сльозу, коли він із дітьми співав на уроці знаменитих «Журавлів». На межі століть знову переміг учитель із Калінінграда — Володимир Морар, а за рік вчителем року було оголошено викладача технології школи з Катеринбургу Олексія Крилова. Незакінчена на той момент вища педагогічна освіта не перешкодила геніальному самоучці, справжньому уральському самородку, що прийшов у школу після заводу і прибуткової роботи на власному приватному підприємстві, перемогти. На конкурсних уроках він учив своїх вихованців винаходити. Не більше й не менше! Потім переможцем став викладач німецької мови і директор гатчинськой школи Санки-Петербурзької області Ігор Смирнов — заслужений вчитель Росії, кандидат педагогічних наук. А через пару років вчителями-лідерами були названі два історики — Олександр Рахно з Омської області і москвич Андрій Лукутін та Євгеній Славгородській, молодий викладач російської мови і літератури з-під Калінінграда, лише 25ти років від народження.

Журі

Це не просто перелік. Це чоловіки, якими хочеться пишатися, дивуватися і на яких хочеться бути схожими. Розповідь про наших, вітчизняних чоловіків-вчителів-переможців конкурсу «Учитель року» зробити поки що неможливо, тому що на збір інформації про них можуть піти роки. У нашого конкурсу власного сайту немає. Є лише розрізнені й сухі інформаційні викладки на офіційному сайті Міністерства освіти і науки України, та й то, по-перше, знайти можна лише прізвища та ініціали, предмет, номер школи та назву населеного пункту, звідки приїхав учитель, і більш ніякої інформації, а, по-друге, інформацію на сайті не систематизовано і конкурс не виділяється окремою сторінкою. Залишається одна надія на Вас, шановні читачі. Пишіть про яскраві особистості вітчизняних вчителів.

Відродження в Трьохізбах

Розповідь про одного з учителів року Росії привезли мені друзі-туристи, що влітку проїжджали його рідними містами. Вона мене особливо вразила, і тому я вирішила розказати її на сторінках нашого журналу.

Звати його Олександр Семенов. Його рідна мова, якою він зрідка перекидується декількома словами з матір’ю,— чуваська. Зрідка, тому що вона його не розуміє. Як не зрозуміла його й досі кохана дружина, що пішла від нього майже одразу після конкурсу в Москві, де він передавав свою картину столичному градоначальнику. Він живе утрьох з котом і собакою в Трьохізбах. Так село в Чувашії називається. Кожного ранку він ретельно прасує собі свіжу сорочку (виявляється, просто дуже любить прати, прасувати та добре виглядати), надягає краватку, майже святковий костюм і прямує до місцевої школи. Там він викладає малювання і технології (себто працю). Кабінет праці виглядає як якийсь цікавий музей народної творчості, з тією різницею, що він — живий. Там не вщухає галас дітвори, яка обожнює свого Вчителя. Вони майструють залюбки разом з ним на перервах і після уроків, на заняттях гуртка, куди ходить увесь без виключення дитячий склад села і навіть дехто з учительського колективу. А як же? В селі більше нікуди піти, а тут — самовар, цікаві люди і справи, безліч інструментів та експонатів (дерев’яні кораблі, розписні ложки, різбляні панно тощо), та ще й учитель пригощає солодощами до чаю (за свої гроші). Уроки малювання проходять приблизно так: учитель одягає якийсь цікавий костюм, вмикає якусь відповідну музику, і вони разом з дітьми танцюють, а потім цю музику, вірніше — враження від неї, учні намагаються намалювати. Фарбами. Сам Олександр називає цю методику «Танцюючі фарби». Костюми для неї шиє сам. З нею він переміг на нашому та на декількох закордонних конкурсах. Його запрошували викладати у багато які зі столичних і закордонних гімназій (він іще і англійською досконало володіє). Але Семенов відмовився. Бо в нього є мета. Велика і єдина. Утопічна і майже нереальна. Заради якої він відмовився мати дітей — адже на них не вистачатиме коштів, через що його покинула дружина і не розуміє рідна матір. Вчитель малювання і праці вже понад п’ятнадцять років будує за свої кошти власними руками і з допомогою своїх учнів справжній замок. Величезний і неймовірно красивий триповерховий будинок височить неподалік від села у живописному місці і неначе хизується з навколишньої бідності новенькою червоною цеглою та зеленою черепицею. Ні, це не для себе! У планах невиправного мрійника це — майбутня академія мистецтв! Для того щоб там жили і навчались талановиті діти усім мистецтвам одразу — музиці, скульптурі, малюванню, літературі, акторству та навіть кіно. «Хворий»,— скажете ви. Ну хто в ту академію поїде викладати? А навчатись? І де він узяв на це кошти? Він живе і харчується дуже скромно, вдягається і взагалі веде господарство дуже економно. Не економить тільки на цукерках для дітей, у яких татусі пиячать. І всі свої кошти, навіть усілякі лауреатські премії та гроші від продажу картин він цілеспрямовано витрачає на будматеріали і все, що пов’язано з мрією. Залишилися тепер лише внутрішні роботи. Замок стоїть, і вночі він приваблює під свій дах багато яких лихих людей. Олександрові діставалось від них, від крадіжників, та він покірно підставляє другу щоку і впевнено крокує далі, не звертаючи особливої уваги на біль. Мало-помалу будівництво перестали зачіпати, перейнявшись повагою до світлої ідеї справжнього подвижника. Інколи вже швидше пропонують допомогу. Чого не скажеш про владу. До села приїжджав сам Путін, подивитися на дивину, але поперед нього приїхали якісь поважні чоловіки і суворо наказали Олександру не наближатися і не розмовляти з президентом. Чому — не пояснювали. Може, побоювались, що стане просити кошти на завершення проекту.

А іще по вихідних художник працює у своєму квітнику. Найкращі і рідкісні квіти потім малює разом з дітьми. Та ось, на превеликий жаль, знайшлися «добрі люди» і заявили в міліцію, мовляв, маки вирощує. І можливо, зараз, коли я пишу ці рядки, вчителя судять за вирощування наркотичних рослин, бо влітку його вже викликали у суд. І йому навіть загрожує якийсь строк, якщо не знайдеться гарного адвоката.

Та усі ці дрібниці, я впевнена, минуть і розтануть самі собою, не заважатимуть. Бо доки в нас є дон кіхоти, ломоносови, сухомлинські, шаталови, остроградські, кюрі та інші «чудернацькі» люди, що вірять у можливість справжнього відродження в «трьох ізбах» не згасатиме людське бажання жити краще, запалювати цілий всесвіт полум’ям очей.

ШПИЛЬКА

Що дозволено Юпітеру...

Дивлячись на ставлення школярів до своїх учителів-чоловіків, мимоволі обурюєшся: ну за що їх так люблять? Уявіть учительку, яка з милою посмішкою говорить: «Ну що, діти, зробимо перекур?» або серйозно загрожує: «От зап’ю й не прийду до інколи!». Важко уявити? Правильно. А от чоловікам це можна! I не тільки це! I їм усе прощають! Отже, чоловічий підхід до освіти — репліки педагогів:

  • Чому не був учора на уроці? Це не виправдання: отруївся в їдальні солоним огірком. Ти б ще й горілкою захлинувся!
  • Нейрони не люблять, коли їх тискають, і правильно роблять.
  • Шерстисті носороги вимерли, їсти було нічого, люди заснували державу.
  • Якщо ти із закону Гука виведеш мені закон всесвітнього тяжіння, я тобі Кубок Світу дам!
  • Вам тільки дай привід у що-небудь уляпатися, як ви починаєте отримувати від цього задоволення.
  • Голосніший голос — нижчий інтелект.

 

Відгуки читачів