Створення психологічного комфорту сімї — запорука подальшої успішності дитини. Матеріали для бесід із батьками

 

Н. В. Сідова, Переїзнянська ЗОШ, Артемівський р-н, Донецька обл.


Відомо, що сім’я — початок усіх початків. У ній ми справедливо шукаємо причини й розгадки  поведінки дорослих людей, ставлення до своїх громадських й інших прав та обов’язків. Саме сім’я є тим стартовим майданчиком в житті кожної людини, який суттєво визначає її подальшу долю. «Враження дитинства залишають слід на все життя. Дитячі переживання впливають на весь подальший уклад, на всю подальшу роботу в підсвідомій області. Людина може забути про них, але вони, поза її волею, часто визначають її вчинки»,— писала Крупська Н. К.

 

Як часто батьки дратуються, сердяться, з найменшого приводу зривають свій поганий настрій на дітях. Як часто вони нічого не хочуть знати про проблеми, які їм здаються такими дрібними, а для дітей життєво важливими! Як часто дорослі вдаються до гучних фраз там, де тихе слово принесло б більше користі! Одне їх слово може викликати в дитини радісну усмішку або плач. Чи не повинні вони навчитися одну й ту саму вимогу промовляти в десяти, двадцяти різних варіантах, від тихого прохання до енергійного наказу?

 

У батьківському домі, так само, як і у школі, набагато менше хвалять, ніж сварять і карають. Проте нерідко в сімї діти отримують за добрий учинок матеріальне нагородження. Сімейна педагогіка з тривогою вказує на те, що батьки схильні відкуплятися від відповідальності за виховання дітей цінними дарунками.

 

Кожному слід знати: наступний дарунок не поповнить нестачу любові та уваги і не замінить чуйності. Батьки часто краще, ніж учителі, бачать, чи намагається дитина поводити себе сьогодні тихше і бути більш уважнішою, ніж учора. Вони помічають, чи чуйна вона до молодших або реагує зло і нестримно на все, що їй не до вподоби. Оскільки в батьків дітей небагато, часто одна або дві, вони можуть повністю на них зосередитись. Якщо дитина з важкістю чогось досягла, приклавши чимало зусиль, це потрібно оцінити належним чином. Погладити по голівці, поцілувати, злегка потиснути руку, посміхнутись, сказати щось схвальне — висловлена так похвала викликає подальшу старанність. Якщо дитина тривалий час поводить себе погано, якщо її часто сварять, таке заохочення при першому ж кроці до виправлення закріпить її волю і бажання в подальшому поводити себе краще. Дитині потрібно вказувати на її правильну або неправильну поведінку. Буває цілісно виразити своє розчарування або різке невдоволення. Та деякі батьки дуже полюбляють усе забороняти. Нерідко вони погрожують покаранням. Та страх перед покаранням не може бути довгий час єдиним мотивом нормальної поведінки. Діти повинні зрозуміти, що чинять неправильно і можуть поводити себе по-іншому. Тому презирливі зауваження («Ніколи ти цього не вивчиш!», «Завжди будеш останнім!») або постійні посмикування («Сором який!», «Жах!», «Поводь себе пристойно!») не мають ніякого педагогічного впливу. В одному випадку можна позбавити дитину задоволення, в іншому їй потрібно показати перспективу, вихід з конфліктної ситуації, корисно також дати будь-яке доручення. Особливо має значення форма, в якій дитина отримує доручення. Не «З цього моменту ти повинен…», а «З сьогоднішнього дня тобі дозволяється…». Не можна недооцінювати таку форму звернення до дитини, в якій вимога пов’язана з непрямою похвалою або висловленням довіри. Заохочення або осудження повинні бути помірними. Не слід хвалити і сварити за дрібниці. Дитина сама повинна бути впевнена в справедливості похвали або осуду. Передумовою для активності заохочення або осудження є авторитет батьків, який ні в якому разі не може бути заснований на страху. Тілесні покарання повинні бути повністю вилучені.

 

Дуже болісно відбивається на вихованні та успішності дитини сімейні конфлікти — якщо батьки не живуть разом, якщо вони розлучились. Часто діти стають свідками сварок між батьками, які відкрито один одного ненавидять і не приховують цього від дітей.

 

Створення психологічного комфорту сімї — запорука подальшої успішності дитини Матеріали для бесід із батьками рекомендувати тим батькам, які чомусь залишають одне одного, щоб у своїй сварці, у своєму розлученні вони більше думали про дітей. Будь-які непогодження можна розв’язати більш делікатно. Можна приховати від дітей і свою неприязнь, і свою ненависть до колишнього подружжя. Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть їх виховати якомога краще, вони будуть намагатися свої взаємні розбіжності не доводити до розриву і тим самим не ставити дітей у найважче становище, бо конфліктні ситуації в сімї можуть послужити причиною для розвитку негативних рис і якостей у дітей як членів сімї. Розлучення батьків переважно призводить до педагогічної занедбаності і почуття безсилля в дитини, роздвоєння в її душі. Нерідко це негативно позначається на всій життєвій позиції дитини, викликає у неї комплекс власної неповноцінності. Мати, з якою, як правило, залишається дитина, мусить виявити мудрість у такій ситуації — не можна виховувати ненависті до батька, який пішов із сімї. Батьківська вимога до себе, батьківська повага до своєї сімї, батьківський контроль за кожним своїм кроком — ось перший і найголовніший метод виховання!

 

Створення побутової бази ще не є першоосновою, подібно до того, як створення навчально-матеріальної бази у школі ще не є єдиною запорукою успішного навчально-виховного процесу. Головне полягає в якості викладання і виховання, в педагогічній майстерності вчителів, а в сімї — у стимулюванні до навчання дитини на повну силу її здібностей. У батьків має скластися своя система виховання самостійного, відповідального ставлення сина або доньки до виконання домашніх завдань. Батькам слід знати зміст програм і підручників, щоб мати змогу вчасно допомогти дитині. Однак при цьому потрібно запобігати формуванню в дитини утриманського настрою («Ось прийде батько з роботи і розвяже мені задачу»), а привчати до наполегливого обдумування складного завдання, намагання будь-що розв’язати якомога більш самостійно.

 

Сьогоднішня молодь любить приклади історичних, літературних героїв, але перш за все на неї впливають живі люди нашого часу. На них молодь орієнтується, наслідуючи або окремі якості, або всю поведінку людей, яких вона поважає. Від поведінки батьків залежить, чи стануть вони зразком для своїх дітей. Важливою основою для цього є вимогливість, розуміння, довіра і справедливість у вихованні.

 

На закінчення слід підкреслити: мало хотіти правильно, треба робити правильно. Тому так важливо, щоб усі батьки підвищували свою педагогічну культуру. Ніколи не слід забувати: виховання — це не лише вплив на дітей, але й розвиток їх самостійності, особистої активності і, звичайно, відповідна організація життя дітей.

Dounload PDF

Відгуки читачів