Особливості роботи з девіантними дітьми

 

Л. В. Туріщева, канд. психол. наук, ХНПУ ім. Г. С. Сковороди


 

У педагогічній літературі під девіантним поводженням розуміють відхилення від прийнятих у певному суспільстві, соціальному середовищі, найближчому оточенні, колективі соціально-моральних норм і цінностей, порушення процесу засвоєння і відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також саморозвитку й самореалізації в тому суспільстві, до якого людина належить.

 

У психології девіантним називається поводження, що відхиляється від соціально-психологічних і моральних норм або є помилковим антигромадським зразком розвязання конфлікту, який проявляється в порушенні суспільно прийнятих норм або збитку, який завдається суспільному благополуччю, оточуючим і собі.

 

Незважаючи на певні відмінності і психологи, і педагоги головним критерієм девіації вважають порушення норм, прийнятих у певному суспільстві.

Практична потреба у вивченні причин девіантного поводження школярів і особливостей їх виховання й коригування поводження є значною. Проаналізуємо деякі з них.

Психологічні й соціальні причини девіантності:

дефекти правової та моральної свідомості;

зміст потреб особистості;

особливості акцентуації характеру (у додатку наведено типи акцентуації, їх особливості, рекомендації щодо роботи);

особливості емоційно-вольової сфери;

вплив сучасних молодіжних субкультур (у таблиці 1 проаналізовано основні молодіжні субкультури).

Проблеми в родині як причини відхилень у поводженні дитини:

неблагополуччя, негаразди в родині;

педагогічна некомпетентність батьків, дорікання, лайка під час взаємодії із членами родини, покарання через дрібниці;

нерозуміння або незнання батьками труднощів дітей;

власне факт приналежності до неблагополучної родини.

Проблеми дитини як передумова відхилень у її поводженні:

хвороби;

відставання в навчанні;

недостатня впевненість у собі;

самотність;

нерозуміння іншими;

окремі емоційні та інтелектуальні характеристики підлітка: підвищена збудливість, розгальмування потягів, низький рівень емоційно-вольового конт­ролю.

 

Аддиктивне поводження (від англ. addic­tion — «згубна звичка», «схильність») — термін, що означає поводження людини, яка зловживає алкоголем або іншими наркотичними речовинами.

 

Девіантне поводження має велику кількість форм проявів, і однією з таких форм є аддиктивне поводження підлітків.

Загальні риси, властиві підліткам, що зловживають наркотиками або алкоголем:

слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни;

низька стійкість до різноманітних несприятливих впливів, невміння долати труднощі;

емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фрустральну ситуацію, невміння знайти продуктивне розвязання конфлікту.

Причини, з яких підлітки вдаються до наркотиків:

проблеми в родині, нерозуміння. Ідеться про відсутність діалогу батьків і дітей, нерозуміння людей різного покоління, неблагополучні родини (коли батьки зловживають спиртними напоями або наркотиками);

це модно й цікаво. Підлітки можуть почати вживати наркотики з тієї причини, що це модно в їхній компанії (адже всі вживають наркотики ті чи інші, у тому чи іншому вигляді), слід відзначити також інтерес підлітка до них (а яке відчуття виникне після прийняття наркотиків?);

вплив і тиск з боку друзів. Ідеться про те, що, підлітки можуть піддаватися тиску з боку друзів і знайомих, які можуть примушувати спробувати той чи інший наркотичний засіб з допомогою насмішок або сили;

депресія, відсутність будь-яких цілей у житті. Підлітки можуть почати вживати наркотики через пригнічений стан, нерозділене кохання, розпач.

Прийоми роботи з девіантними дітьми

У роботі з девіантними дітьми можна використати нижченаведені прийоми виховання.

Перша група прийомів — індивідуального педагогічного впливу.

1. Прохання про допомогу. Педагог, для того щоб прихилити до себе учня й установити довірчий контакт, звертається до нього за порадою, розповідаючи про свої проблеми.

2. Оціни вчинок. Для зясування моральних позицій підлітка й коригування цих позицій учитель розповідає історію і просить оцінити різні вчинки учасників цієї історії.

3. Обговорення статті. Добирається низка статей, у яких описуються різні злочини та інші асоціальні вчинки людей. Педагог просить підлітка дати оцінку цим учинкам. У дискусії вчитель намагається через поставлені запитання дійти разом зі школярем правильних висновків.

4. Добрий учинок. У процесі роботи з підлітком йому пропонується надати допомогу тим, хто її потребує. При цьому важливо оцінити цей учинок позитивно, не зводячи його в ранг «героїчного поводження».

5. Оголення протиріч. Передбачає розмежування позицій вихователя і вихованця щодо того чи іншого питання в процесі виконання творчого завдання з наступним зіткненням суперечливих суджень, різних точок зору.

6. Стратегія життя. Під час бесіди педагог зясовує життєві плани учня. Після цього він намагається зясувати разом з ним, що допоможе реалізувати ці плани, а що може перешкодити їх реалізації.

7. Розповідь про себе та інших. Учитель пропонує кожному написати розповідь про минулий день (тиждень, місяць) і після цього відповістити на запитання: чи можна цей час прожити інакше?

8. Мій ідеал. У процесі бесіди зясовуються ідеали школяра і робиться спроба оцінити ідеал, виявивши позитивні моральні якості дитини.

9. Казка для підлітка. Цей прийом певною мірою використовує ідею казкотерапії. Вихователь складає казку, в якій герої дуже схожі на дитину й осіб з її оточення. Закінчення казки складають педагог і учень разом.

10. Рольова маска. Учням пропонується звикнути до певної ролі й виступити вже не від свого імені, а від імені відповідного персонажа.

Друга група прийомів пов’язана з організацією групової діяльності.

1. Безперервна естафета думок. Учні «по ланцюжку» висловлюються на задану тему: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головним є власне участь кожного учня в запропонованому обговоренні) за введення відповідних обмежень (вимог) слід перейти до аналітичних, а потім проблемних висловлювань учнів.

2. Самостимулювання. Учні, обєднані в групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. Поставлені запитання й відповіді на них колективно обговорюються.

3. Імпровізація на вільну тему. Учні вибирають ту тему, на якій найбільше розуміються та яка викликає в них певний інтерес; творчо розвивають основні сюжетні лінії, переносять події в нові умови, по-своєму інтерпретують зміст подій, що відбуваються, тощо.

4. Інструктування. На період виконання того чи іншого творчого завдання встановлюються правила, що регламентують спілкування і поводження учнів: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів.

5. Розподіл ролей. Чіткий розподіл функцій і ролей учнів відповідно до рівня володіння тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для виконання завдання.

6. Коригування позицій. Тактовна зміна думок учнів, прийнятих ролей, образів, що знижують продуктивність спілкування й перешкоджають виконанню творчих завдань.

7. Самоусунення вчителя. Після того як визначено мету і зміст завдання, установлено правила і форми спілкування під час його виконання, учитель ніби самоусувається від прямого керівництва або ж бере на себе обовязки рядового учасника.

8. Розподіл ініціативи. Передбачає створення однакових умов для прояву ініціативи всіма учнями. Його можна застосовувати в ситуації «придушеної ініціативи», коли позиційні виступи й атаки одних гасять ініціативу й бажання спілкуватися в інших.

9. Обмін ролями. Учні обмінюються ролями (або функціями), які отримали під час виконання завдань. Інший варіант цього прийому передбачає повну або часткову передачу вчителем своїх функцій групі учнів або окремому учневі.

10. Мізансцена. Суть прийому полягає в активізації спілкування і зміні його характеру за допомогою розташування учнів у класі в певному обєднанні один з одним у ті чи інші моменти виконання творчої роботи.

Рекомендовані психологічні вправи

Вправа «Тахістоскоп». Група сідає колом. Один або двоє учасників стають у центрі кола. Вимикається світло, і учасники, які знаходяться в центрі кола, прибирають будь-яких поз, нерухомо застигаючи в них. За сигналом готовності на короткий час вмикається світло й відразу ж вимикається. У момент спалаху світла ті, хто сидить у колі, намагаються якомога точніше запамятати положення тих, хто позує. Після спалаху в темряві учасники, які позували в центрі, вертаються на свої місця. Потім світло вмикається і члени групи, за винятком тих, хто позував, спільними зусиллями намагаються відновити те, що вони бачили. Натурщиків повертають у коло й «ліплять» з них ті самі пози, у яких, на думку групи, вони перебували під час спалаху світла. Після того як суперечки вщухнуть і група дійде загального або кількох альтернативних рішень, учасники в центрі кола демонструють свої справжні пози.

Вправа «Вибір». Учасники сідають колом. За командою вчителя кожен з них повинен показати пальцем на одного зі своїх товаришів по групі, припустімо, на того, з ким він хотів би скласти пару в якій-небудь іншій грі. Мета гравцівдосягти в кожній зі спроб такого вибору, за якого група розпалася б на пари учасників, які взаємно вибрали один одного.

Ця рефлексивна гра незважаючи на свою простоту вимагає від учасників урахування дуже багатьох моментів і зазвичай завершується лише після тривалих і безуспішних спроб. У кожному такті постійно виникають «фатальні» багатокутники, і лише деякі гравці поступово «намацують» один одного й виокремлюються в пари. Члени таких пар, як правило, усуваються з подальшого загального пошуку рішення тим, що в кожній наступній спробі продовжують вибирати одне одного. Це значно полегшує роботу іншим учасникам.

Педагогові слід звернути особливу увагу на ситуації, коли одна зі сформованих пар «розвалюється» на черговому такті гри.

Вправа «Я — хороший, я — поганий». Педагог радить школяру скласти перелік рис свого характеру. Взявши аркуш паперу, потрібно розділити його вздовж і навпіл: у лівій частині перелічити свої хороші якості, а в правійпогані.

У ході бесіди вчитель прагне, щоб якості, виділені школярем в обох стовпцях, були або однаковими за кількістю, або щоб хороші переважали над пога­ними.

Не рекомендується зупиняти вправу в той момент, коли школяр виділив у собі велику кількість негативних якостей і не зміг визначитися, що ж у ньому є позитивного.

Вправа «Лист самому собі». Педагог радить учневі щодня писати листа самому собі. Писати довгі листи рекомендується, коли зявляється необхідність вилити сильні почуття й переживання на папері.

У цих листах необхідно описувати свої стани, важливі події, враження від прожитого й відчутого.

Крім психотерапевтичного ефекту ця вправа може дати й інший ефект. Порівнюючи свої записи, зроблені в різні дні, учень зможе побачити, наскільки по-різному він ставився до тих самих людей, подій, фактів.

Корисно обговорити, від яких причин залежать суперечливі оцінки того, що відбувається.

Прийоми виховання девіантних підлітківце педагогічно оформлені дії, за допомогою яких на поводження і позиції учня здійснюються зовнішні впливи, що змінюють його погляди, мотиви й поводження, у результаті чого включаються механізми самовиховання й коригування взаємин і вчинків.

Dounload PDF

Відгуки читачів